Сайт Винницкого городского культурно-просветительского Общества имени Е.И. и Н.К.Рерихов
СОФИЯ - УРУСВАТИ
Главная Каталог статей Вход Карта сайта RSS
Меню сайта

Статистика

Главная » Каталог статей » Статьи - Педагогический отдел » Статьи

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

 

– Переходячи до дизайн мислення, що це таке? Як ми можемо його використати?

– Я пішов до Стенфорду, коли я був студентом, і потім повернувся туди знову викладати багатьма роками пізніше. Найбільш захоплююча річ, яка сталась з моменту, коли я випустився і повернувся назад, – це зростання дизайн мислення. Створення багатьох шкіл: D.School, MIT, Parsons, та інших. Тепер є багато університетів, які викладають його по всьому світові.

Виклики, з якими ми стикаємося у нашому світі сьогодні, надто великі, щоб бути вирішеними за допомогою індивідуальних дисциплін. Якщо ми зафіксуємо зміну клімату, це не буде турбота тільки вчених, які вивчають атмосферу, або турбота тільки бізнес-лідерів, інженерів чи юристів. Нам потрібно буде працювати всім разом. І дизайн мислення – це можливість для інтердисциплінарних співпрацюючих команд вирішувати реально великі світові проблеми. Це те, що мене надихає.

За цим стоїть принцип «це не про тебе, це про твоїх користувачів». Ми подаємо історію для того, щоб подарувати аудиторії хороший час. Якби я намагався бути найвеселішою людиною на сцені, у мене був би дуже поганий виступ. А от якщо я йду розкрити найбільш цікаву історію і захопити аудиторію, це потенційно буде дуже захоплюючим.

Те саме з дизайн мисленням. Якщо я створюю проект, щоб продати його і стати багатим, я ніколи не стану настільки цікавим. Але якщо я почну думати про користувача і спробую зрозуміти його потреби і задовольнити їх, я стану більш креативним, більш цінним та успішним. І це не буде моєю метою, моєю метою буде допомогти комусь.

– Чи ви використовуєте дизайн мислення у своїй власній роботі – лекціях?

– Я не дизайнер в класичному розумінні, тобто я не виготовляю продукти. Але я намагаюсь бути дизайнером досвіду. Я займаюсь дизайном освітнього досвіду або роблю інтерактивні практики – воркшопи та лекції. Я хочу, щоб люди прийшли у наше середовище і отримали досвід, який допоможе їм поглянути на світ іншим чином та навчить приймати різні рішення за межами кімнати.

Я використовую декілька правил дизайн мислення. По-перше, приділяти велику увагу потребам користувачів та експериментувати, але бути відкритим до зворотного зв’язку в результаті. По-друге, не чіплятись до очікувань, а пробувати і дивитись, що виходить на практиці. Після чого все це відрегульовувати.

– Чи ви виробили якусь методологію поширення своїх ідей за роки викладання імпровізації?

– В якійсь мірі так. Проте я реально відчуваю, що Патріція Медсон – неймовірний вчитель та ментор, суть її принципів, це сутність моєї роботи. Я відвідував її клас 30 років тому, був її асистентом та навчився в неї викладацькій справі, і досі використовую її вправи і способи викладання, але при цьому адаптую їх під нове покоління.

Люди приходять до класу з різними очікуваннями, і вони дуже різняться від тих, які були багато років тому. Раніше на уроках імпровізації були люди, які хотіли керувати і бути відомими. Але зараз все більше студентів приходять вивчати це просто для загального розвитку, щоб бути більш креативними та отримати від цього задоволення. Це вчителі, юристи, керівники, які хочуть бути вільними в своїй роботі.

Я думаю, зараз ми маємо інше покоління. Команди і організації разом йдуть вивчати імпровізацію, адже відчувають необхідність цих навиків, щоб бути конкурентними на ринку. Ми потребуємо людей з мисленням розвитку, гнучких, які здатні робити експерименти і адаптуватись під ринок. Тому що речі змінюються зараз швидше, ніж коли-небудь.

Імпровізоване мислення допомагає всім, хто хоче використовувати дизайн мислення. Інколи ти приходиш до успіху і докладаєш до цього занадто багато зусиль, але це завадить тобі бути успішним наступного разу. Тому що ти не захочеш брати великі ризики знову. Ти матимеш фіксоване мислення, а не мислення зростання.

– Я бачив ваше відео, де ви публічно радісно святкували поразку. Як ви змогли перестати піклуватись про те, що подумають люди?

– Якщо ти зазнаєш поразки весело, аудиторія буде любити тебе. Якщо ти зазнаєш поразки і при цьому будеш страждати, аудиторія буде переживати за тебе. Але якщо вам буде боляче, публіка буде співчувати вам, однак вже не повернуться до вас наступного разу. Вони не заплатять гроші, щоб побачити це знову. Напроти, якщо ви зазнаєте поразки весело, їм сподобається, вони повернуться та ще й приведуть друзів. Тому ідея поразки в тому, що це може трапитись з кожним, але можна зробити з цього видовище. Якщо ти зробиш помилку у виставі в театрі і не дотримаєшся сценарію, це все зіпсує. Але тут ви можете використати свою помилку і зробити з цього видовище, щоб аудиторія сходила з розуму.

– Ви неодноразово говорили, що маєте страх вступів. Як ви з цим справляєтесь?

– Основний секрет в тому, щоб перетворити почуття страху, нервування та тривоги у почуття азарту та енергії. Тобто замість того, щоб позбутися тих почуттів, ви використовуєте їх, щоб запалити себе та відчути живим. Для мене це основний інструмент змінити своє відношення до страху. І я помітив, що коли не відчуваю страху, мені здається, що щось відбувається не так. Інколи ми повинні керувати своєю тривогою та стресом, тому що вони можуть оволодіти нами. В цей момент ви маєте подумати, що буде, якщо ви зазнаєте поразки перед цими людьми. Що насправді нічого не зміниться.

– Я би хотів поговорити про его. Як справлятись зі своїм его, коли ви стаєте з ним одним цілим?

– Що ж, я постійно працюю над цим. Я досліджував це питання, коли викладав у середній школі дітям від 12 до 14 років. Коли я заходив до класу, я повторював собі як мантру «Я хочу вам сподобатись» та я намагався бути з ними дружнім і послужливим. Але для дітей 8 класу це не працює. Вони не переймаються про те, чи ти хочеш їм сподобатись, вони будуть навпаки сідати тобі на шию. Як мінімум, діти цієї вікової категорії в Америці можуть бути загрозливими для вашого его. Тоді я змінив стратегію. Я змінив свою мантру на «Мені подобаєтесь ви, і мені все одно, чи я подобаюсь вам. Тому що ви мені подобаєтесь». Я сфокусувався на них, замість того, щоб фокусуватись на собі. І вони відреагували на це. В цьому є велика різниця.

Те, чому я навчився тоді з восьмикласниками, я тепер використовую для керівників та директорів. Тому що керівники – це ті самі восьмикласники, тільки в костюмах.

Автор Андрій Сусленко

https://platfor.ma/topics/people/vsi-diti-kreativni-a-mi-vsi-diti-vikladach-stenforda-pro-tvorchu-vpevnenist-ta-viru-v-sebe/

Категория: Статьи | Добавил: Nina (08.04.2018)
Просмотров: 468 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Категории каталога
Статьи [40]


Copyright MyCorp © 2024
Сайт управляется системой uCoz