Наша увага непомітно керує нами: те, на чому ми зупиняємо погляд, і стає реальністю. Ґаджети ж лише підсилюють бездумне переключення з одного об’єкта на інший. Але що як існує інший спосіб взаємодії зі світом, який може дати нам відчуття усвідомленого і повного життя? Письменник і науковий співробітник британської спільноти The Mindfulness Initiative Ден Ніксон досліджує це питання у своїй статті «Увага – не ресурс, а спосіб сприйняття світу», що вийшла у виданні Aeon. Разом із бюро перекладів «Профпереклад» ми публікуємо цей важливий текст українською.

«Ми тонемо в інформації і водночас відчуваємо нестачу мудрості». Ці слова американський біолог Едвард Осборн Вілсон промовив ще на початку століття. А якщо швидко перенестися в еру смартфонів, можна помітити, що наше психічне життя стало фрагментованим і розділеним більше, ніж будь-коли. «Економіка уваги» – словосполучення, яке часто використовується, щоб надати подіям навколо певного змісту: ця концепція розглядає нашу увагу як обмежений ресурс у центрі інформаційної екосистеми, в якій замкнено різноманітні сповіщення та повідомлення, що постійно намагаються цю увагу захопити.

Це корисний наратив у світі інформаційного перевантаження, у світі, де наші ж пристрої та програми розроблені таким чином, щоб навмисно тримати нас на гачку (докладніше почитати про це можна у нашому тексті «Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти». – Platfor.ma). Ба більше, окрім психічного благополуччя для нас самих, економіка уваги пропонує особливий спосіб сприйняття деяких важливих соціальних проблем: від тривожного зниження емпатії до «озброювання» соціальних медіа.

Проблема в тому, що цей наратив передбачає застосування певного типу уваги. Зрештою, економіка має справу з тим, як ефективно розподіляти ресурси з огляду на конкретні цілі (наприклад, максимізацію прибутку). Розмова про економіку уваги спирається на поняття «увага-ресурс», іншими словами, наша увага має застосовуватися для досягненя певної мети, від якої нас відвертають соціальні медіа та інші хвороби сучасного суспільства. Якщо нам не вдається використати увагу для досягнення мети, вона стає інструментом, який використовують та експлуатують інші.

Однак сприйняття уваги як ресурсу не враховує той факт, що увага не просто корисна. Її роль більш фундаментальна – увага привертає нас до зовнішнього світу. «Інструментальна» присутність безперечно важлива. Але ми також можемо сприймати більш «дослідницьким» способом, бути по-справжньому відкритими до того, що постає перед нами, без особливої послідовності дій.

Приміром, під час нещодавньої поїздки до Японії, мені випала нагода провести кілька годин у Токіо. Опинившись в діловому районі Сібуя, я безцільно сновигав серед неонових знаків і натовпів людей. Коли я проходив повз павільйон пачинко (популярні ігрові автомати з простою механікою. – Platfor.ma), мої відчуття натикалися на стіни диму і какофонію звуків. Увесь ранок моя увага працювала в «дослідницькому» режимі. А коли пізніше того ж дня мені потрібно було зосередитися на навігації в метрополітені, моя увага перемкнулася в протилежний режим.

Сприйняття уваги як ресурсу, що передбачає наратив економіки уваги, є тільки половиною загальної картини, якщо точніше – лівою половиною. На думку британського психіатра і філософа Айона Макгілкриста, ліва і права півкулі мозку «представляють» нам світ двома принципово різними способами. За словами науковця, інструментальна увага є наслідком роботи лівої півкулі головного мозку, яка схильна ділити все, що їй представляють, на складові частини: аналізувати і категоризувати речі так, щоб потім можна було застосовувати їх для певних цілей.

І навпаки, права півкуля головного мозку природно працює в дослідницькому режимі уваги, що характеризується посиленим усвідомленням, відкритим для того, щоб сприймати усе, що постає перед нам, у всій його повноті. Цей тип уваги вступає в гру, коли ми, наприклад, звертаємо увагу на інших людей, на природний світ і на витвори мистецтва. Втім жоден з типів не може вважатися хорошим, якщо сприймати їх як крайність. За словами Макгілкриста, саме поєднання обох типів уваги дозволяє нам сприймати світ у всій його повноті.

Тому, окрім «уваги-ресурсу» важливо чітко розуміти суть концепції «увага-досвід». Мені здається, що вислів американського філософа Вільяма Джеймса, записаний в 1890 році – «те, на що ми звертаємо увагу, і є реальність» – це проста, але глибока думка: те, на що ми звертаємо увагу, і те, як ми це робимо, формує нашу реальність, від моменту до моменту, з дня у день.

Крім того, саме дослідницький тип уваги може поєднати нас із нашим найглибшим відчуттям мети. Задумайтесь лише, скільки неінструментальних форм уваги лежить в основі багатьох духовних практик. У книзі Awareness Bound and Unbound («Приховане та відкрите усвідомлення», 2009), американський учитель дзен Девід Лой описує непросвітлене існування (сансара) як простий стан, у якому увага людини потрапляє в пастку, коли переходить від одного об’єкта до іншого, завжди шукаючи чергову точку, за яку потрібно зачепитися. Нірвана, для Лоя, є лише вільною і відкритою увагою, повністю звільненою від таких фіксацій. Тим часом француженка і християнська містикиня Сімона Вейл сприймає молитву як увагу «в чистому вигляді»; вона писала, що «автентичні і чисті» цінності діяльності людини, такі як істина, краса і добро, виникають внаслідок особливого застосування повної уваги.

Проблема, отже, двобічна. По-перше, потік стимулів, які конкурують, щоб захопити нашу увагу, майже стовідсотково схиляє нас до миттєвого задоволення. Внаслідок цього зменшується простір для дослідницького режиму уваги. Нині, коли я стою на автобусній зупинці, то автоматично дістаю свій телефон, а не роздивляюся світ навколо; коли я підіймаю голову, здається, що мої супутники займаються тим самим. По-друге, на додаток до цього, наратив економіки уваги, незважаючи на свою користь, підкріплює концепцію «уваги-ресурсу», а не «уваги-досвіду».

З одного боку, ми можемо уявити собі сценарій, за якого поступово втрачаємо зв’язок із досвідом уваги. Увага стає виключно річчю, яку потрібно використати, засобом досягнення визначених цілей, чимось, з чого можна отримати вигоду. Цей сценарій передбачає, мабуть, таку безпринципну, нелюдську антиутопію, про яку говорить американський культурний критик Джонатан Беллер у своєму есе Paying Attention («Звертаючи увагу», 2006), коли описує світ, у якому «людство стало власним привидом».

Хоча такий результат – крайність, нині можна помітити натяки на те, що сучасний спосіб мислення рухається саме в цьому напрямку. Приміром, одне дослідження виявило, що переважна більшість чоловіків радше б отримала удар електрошоком, аніж відмовилася від свої гаджетів. Іншими словами, вони не готові відмовитися від розваг, на яких могли б зафіксувати свою увагу. Або розгляньмо появу руху «самовизначення», в якому «реєстратори життя» використовують розумні пристрої для відстеження тисяч щоденних рухів і поведінок для того, щоб (нібито) накопичити самопізнання. Якщо прийняти такий спосіб мислення, дані стають єдиним важливим ресурсом. Прямий, прожитий досвід людини просто не обчислюється.

На щастя, жодне суспільство ще не дійшло до цієї дистопії. Але зіткнувшись з потоком претензій до нашої уваги і наративами, що змушують нас розглядати її як ресурс для розкопок, ми маємо працювати над збереженням балансу інструментального й дослідницького типів уваги. Як нам це зробити?

По-перше, коли ми говоримо про увагу, потрібно захищати її як досвід, а не як простий засіб або складову певної мети.

Далі потрібно поміркувати над тим, як ми проводимо свій час. Окрім експертних порад щодо «цифрової гігієни» (вимикати сповіщення на ніч, не тримати телефон у спальні тощо), ми можемо активно планувати, аби щотижня проводити багато часу за заняттями, які живлять нас відкритим, сприйнятливим, ненаправленим способом: прогулянка, відвідування галереї, прослуховування музики.

Мабуть, найефективнішим з усього є перемикання на усвідомлений, дослідницький режим уваги. Це можна робити не довго, лише на мить, але якомога частіше впродовж дня. Наприклад, спостерігайте за власним диханням, без особливого графіку. В епоху стрімкого розвитку технологій і миттєвих хітів, ця порада може здаватися трохи… посередньою. Але в неприкрашеному акті «відчування» може бути краса і диво. Це може бути тим, що Вейл мала на увазі, коли казала, що правильне застосування уваги приведе нас до «воріт у вічність… Нескінченності в миті».

https://platfor.ma/topic/epidemiya-uvagy-yak-vyvesty-mozok-iz-rezhymu-zavzhdy-onlajn-pochaty-zhyty/