17 апреля 2014 года в Винницкой научной библиотеке им. К. Тимирязева состоялось награждение победителей Конкурса эссе и рисунков среди учащихся  общеобразовательных школ города Винницы. Конкурс  был организован Винницким культурно-просветительским Обществом им. Е.И. и Н.К. Рерихов, Центром гармоничного развития человека «София» при поддержке  Департамента образования Винницкого городского Совета.

Члены жюри конкурса  отметили, что  с каждым годом  творческие работы школьников становятся более глубокими и содержательными. В них звучит желание сделать мир лучше, совершеннее, высказываются мысли о том,  что культура начинается с каждого из нас,   культура ведет людей к единению, гармонии и миру.

Организаторы мероприятия вручили победителям грамоты и подарки, поблагодарили участников Конкурса, представителей школ, присутствующих  гостей и  пожелали всем  становиться активными участниками культурного преобразования общества,  строителями страны высокой Культуры.

Культура прокладывает мост в Будущее. Для осуществления своей высокой миссии Культура нуждается в  защите, внимании и претворении в повседневной жизни. Только совместными усилиями и стремлениями люди могут построить  достойное Будущее родного города, общества, страны, человечества.

Отрывки из эссе участников Конкурса:

Ткачук Тетяна, 10-А:

Культура – це основа нашого морального світу. Це позитивний бік нашої душі, вона формує світосприйняття, і ми повинні захищати її та розвивати, адже, на мою думку, культура, як і релігія, – ті речі, які тримають людей під контролем.

Безперечно, вона потребує нашого захисту. Адже сьогодні, в час технічного прогресу та духовного зубожіння нації, культура займає далеко не найперше місце в житті пересічного громадянина. Люди поступово починають забувати про те, що варто розвиватися не тільки розумово, а й духовно. …Найбільш доступним для звичайної людини є телебачення та Інтернет. Але дуже часто вони дають хибне зображення культури в цілому. Тим паче, саме ці дві речі пропагують аморальність та безкультур’я. Тому, я вважаю, кожному з нас варто замислитись та спробувати спрямувати себе та людей навколо на правильний шлях. Адже хто, як не ми самі, зможемо захистити культуру. Звичайно, держава повинна теж сприяти її розквіту та заохочувати всіх, хто хоче зробити хоч якийсь внесок у її розвиток. Більшість сьогоднішньої молоді обирає професію та стиль життя далекий від культури, адже вважає цю сферу діяльності безперспективною, і це справді може бути так, хіба що правління нашої держави замислиться над цим і сприятиме збереженню культури України. Уряду варто було б зробити її доступнішою для нас та спробувати змінити точку зору тих українців, котрі не поважають культуру.

Звичайно, під словом „культура“ потрібно розуміти не лише образотворче мистецтво, літературу чи музику, а й культуру спілкування, поведінки тощо. Ми можемо часто відвідувати виставки чи концерти, дивитися кіно, але у спілкуванні з іншими забувати про те, що називаємось людьми.

Врешті-решт, культура в звичному для нас розумінні та культура особистості дуже тісно пов’язані. Ми всі знаємо те, що у високорозвинених європейських країнах люди високо поважають та цінують надбання свого народу. Вони пам’ятають про те, що людина повинна розвиватися духовно. Культура в цих країнах має явний пріоритет, а митці знаходяться у великій пошані. В той же час ми бачимо, як поводять себе люди. Їхня ввічливість, порядність та моральність в цілому є на дуже високому рівні, тому я впевнена, що рівень культури як мистецтва та культури поведінки тісно пов’язані.

Я вважаю, культура потребує захисту. Українська, світова, і культура особисто кожного з нас, повинна займати не останнє місце в нашому житті.

Белінська Ольга, 8-А:

… Історія нашої культури – це історія нашої душі, що розкриває неповторну національну сутність та вчить нас бути українцями.

Нашу Батьківщину, що нарешті здобула свою незалежність, ми, молоде покоління, маємо берегти, любити і мусимо побудувати на своїй землі сильну і процвітаючу державу. Слід робити все, щоб примножувати багатства і красу рідної землі, працювати для зростання добробуту нашої Вітчизни.

Україна тільки починає стверджуватися серед цивілізованих країн Європи. І я переконана, що в майбутньому вона досягне одного рівня з європейськими країнами, що наш народ нарешті здобуде омріяне щастя і добробут.

… Гідне життя ми відстоювали на барикадах Майдану, посвідчуючи цим демократичні цінності та прихильність до європейського вибору руху нашої держави. На мою думку, в великій європейській родині ми зможемо встати на ноги як сильна, багата духовно та морально нація зі своєю самобутністю, своїми незабутніми вишиванками, унікальним петриківським розписом, оригінальною архітектурою дерев’яних храмів, незнищенністю Софії Київської, першодруками Івана Федорова, завзятими танцями й піснями та українським духом. Адже саме ці риси надають нам нашу неповторну особливість.

А загалом, я впевнена, що майбутнє нашої держави, насамперед залежить від нас з вами. Якщо ми будемо байдужими до усього, що відбувається навколо нас, то ми ніколи не зможемо збудувати країну зі щасливими людьми, які будуть мати щасливе майбутнє. Тому, якщо ми хочемо бачити свою рідну країну духовно, культурно, політично і економічно розвиненою державою, яка буде спроможною відстоювати свої особисті інтереси в будь-якій міжнародній сфері, ми повинні розвиватися духовно та культурно самі, розвивати свою національну свідомість, тим самим розвиваючи рідну країну. Ми не повинні бути байдужими до нашого майбутнього, і слід докладати для цього максимум зусиль. Чим вищими будуть наші прагнення та прагнення наших співвітчизників, тим кращий результат чекатиме нас в майбутньому. тим культурнішою ставатиме наша нація та держава в цілому. Я вірю в Україну, в її майбутнє, в наше майбутнє. Я вірю в свою державу. Я захоплююсь її культурою та її народом, бо я – частинка цієї Культури, цієї Країни, цього Народу.

Шаповалюк Ганна, 9-А:

Скільки народів, стільки й доль… Нічого випадкового не буває, все відбувається завдяки якомусь закону. І, можливо, закон, який визначає долю будь-якої нації, – це культура. Неможливо зрозуміти майбутнє будь-якого народу, не розуміючи його культури, тих законів, за якими живе людина. Саме культура визначає поведінку людини, поведінку нації, визначає їх долю.

Двадцять перше століття відкрило епоху Інтернету, глобалізації, єдиної економічної політики, нової культури. Земля перетворюється на велике галасливе село, де всі говорять мовою «нету», однаково мислять, тому що у всіх одні й ті ж цінності (як правило, матеріальні), однаково мріють, бо їм вимальовується одна й та ж сама приваблива картина загального прийдешнього блага.

Здавалося б, все прекрасно, і скоро всі отримають те, про що мріють, стануть однаково щасливими. Але чомусь стає страшно від такого єдиного загального щастя. Хочеться крикнути: «Де ти, людино? Чим ти, саме ти живеш? Кому віриш? Що таке твоє „я“? Або його вже немає?» Дивлячись на молодих людей, які абсолютно однаково виглядають, говорять, поклоняються одним кумирам, розумієш, що поняття „душа“ і „особистість“ скоро зовсім забудуться.

Національна історія, героїзм українського народу, пам’ятки культури, рідна мова принесені в жертву безликому, стандартному майбутньому людини. Ми переживаємо епоху придушення особистості масовою світовою культурою. А коли в людині зникає душа, втрата якої неминуча, коли втрачається зв’язок з національним минулим, вона перестає усвідомлювати  себе як індивідуум, перетворюючись на безликого члена зграї. Гордий Homo sapiens стає навколішки – в людини перемагає звір.

Втрачаючи себе як частину народу, нова людина втрачає Батьківщину, її традиції, цінності, а значить втрачає і цінність людського життя. Віра в Україну як в надійний будинок людині просто не потрібна, адже поняття „дім“, „батьківщина“ можуть бути втрачені, якщо ми не зможемо обернутися назад і зрозуміти, що кожен з нас – листок стародавнього дерева, який міцно пов’язаний з корінням, живиться його соком. Саме зараз приходять на думку слова з пісні:

З роду в рід кладе життя мости,

Без коріння саду не цвісти,

Без стремління човен не пливе,

Без коріння сохне все живе.

На захист української душі та індивідуальності я кричу до свого покоління: «Вірте в себе і в Україну!»

Жук Анастасія, 9-А:

Українська культура… Які образи виникають від цих слів? Непоборні козаки, які пливуть на чайках на зустріч небезпеці, захищаючи свою Батьківщину. Чарівні українські дівчата з вплетеними у волосся квітами та стрічками. Їх карі очі причаровують кожного, на кого потрапив ніжний, але, водночас, гордий погляд. Всесвітньовідомий поет Тарас Шевченко який своїм патріотичним духом підіймав на боротьбу за кращу долю.

Та це вже сторінки історії… Минуло багать років з тих часів, коли по степах на вороних конях скакали козаки, виблискуючи шаблями; Шевченкові слова читаються в «Кобзарі»; зачіска зі стрічкою виглядала б дивно. Тож як тепер підтримувати нашу культуру? Звісно, проводяться етнічні концерти, на яких танцюристи з усієї країни показують свою майстерність. Нещодавно, наприклад, я брала участь у конкурсі «Феєрія моди». Ми мали представляти вихід «Українські костюми». Під час репетицій я не думала про патріотизм, про українську культуру… Але коли я одягла костюм і вийшла на сцену… То був шквал почуттів та емоцій, відчуття, що ти частинка великого народу, великої культури. кожен крок додавав впевненості тому що я знала: мій наряд – це моя культура, історія та слава предків. Участь у таких проектах не єдиний спосіб пройнятися своєю культурою. Подорожі до таких міст як Канів сприяють спорідненню твого єства з душею України. Стоячи на виступі над синьою пеленою Дніпра, яку осяює денне проміння, поволі відчуваєш, що років 300 тому у цьому ж місці стояла дівчина. Її блакитні очі дивилися в далечінь, як твої дивляться зараз… Це незабутні відчуття! Ми не можемо наказувати кожному любити свою Батьківщину, але у наших силах власними думками та вчинками підтримувати дану нам предками славу українського народу як вольової, патріотичної, але, водночас, дружньої та здатної по-справжньому кохати нації. Від кожного українця залежить, чи буде згадана Україна нашими нащадками.

Мосійчук Вікторія, 8-А:

На мою думку, саме духовна культура потребує захисту у наш час. Намагаючись підвищити свій матеріальний рівень, кожен з нас має залишатися висококультурною людиною. Економічні негаразди, на жаль, наклали свій відбиток на один з найважливіших аспектів культури – духовність. Байдужість і зневагу до законів і моральних цінностей ми можемо спостерігати щодня. І саме культура в змозі протистояти жорстокості й несправедливості заздрості й підлості.

Високих, а інколи і складних духовних цінностей потрібно вчити з раннього дитинства. Дитина, мов аркуш паперу, буде зберігати в душі ті поняття культури, які в неї заклали спочатку батьки, потім школа, оточення. Важливо виховати в людині свідоме прагнення до прекрасного.

Мені пощастило ще маленькою познайомитися з головою Вінницького міського культурно-просвітницького Товариства імені О.І. та М.К. Реріхів В.В. Федотовим. Запрошена виступати з музичними номерами на заходах Товариства, я й досі з завмиранням серця слухаю цікаві розповіді. Особливо запам’яталися такі безцінні: «Культура повинна єднати серця людей та відроджувати в них високі почуття та думки».

Видатний художник, мислитель, вчений, письменник М.К. Реріх писав так: «Культура – є любов до людини». Дійсно, любов – це найвище почуття, вершина всіх емоцій, взятих разом. Так важливо вміти віддавати: дарувати позитивні емоції, любов і дружбу іншим. Будь щедрим на похвалу і уважним до людей – і тоді придбаєш набагато більше, ніж втратиш. Лише висококультурну людину можна назвати Людиною з великої літери. А закінчити хочу своїм віршем:

Людино – зупинись! Людино – озирнись!

Чи ти забула: ти – людина!

І сила, що закладена в тобі,

Служити має лиш добру.

Чудовий світ, який довкола,

Плекай, викохуй, бережи, –

Як крик нестримної душі.

Прекрасні будуть й тіло, й мова.

Хай в серці будуть і любов, й добро.

Покинуть заздрощі й жорстокість.

Щоб Богом створене жило, росло.

Відчуй турботу в серці й гордість.

Щоб, озирнувшись на життєвий шлях,

Сказати кожен міг із нас

Велике слово це – «Людина».

Гончар Аліна, 11-А:

… Майбутнє рідної країни можливе лише в тому випадку, якщо свідомі люди зрозуміють їхню важливість для країни, її майбутнього розвитку та процвітання. В моїй уяві постає Україна в майбутньому – сильна держава, яка забезпечує людей найнеобхіднішим: їжею, житлом, одягом, надає свободу слова, охорону здоров’я, навколишнього середовища, продуктивну освіту, робочі місця. Люди в такій країні – не раби, а особи, яких поважатимуть незалежно від статусу та кількості грошей в гаманці, причому вони всі рівні, дружні та є єдиною сім’єю, яка впевнено крокує до кращого в житті, зживе на користь собі та своїй країні.

Майбутня Україна матиме бадьору атмосферу, яка щоденно надихатиме людей жити, творити, любити! Основна риса народу – впевненість, яка породить мужність, силу, розум, а також інші позитивні риси для особистості. Гостинність та доброзичливість неодмінно пануватимуть в кожній домівці, люди стануть не просто жителями однієї крахни, а справжніми братами.

Отже, для того щоб забезпечити краще майбутнє для України, потрібно змінитись кожній людині, по-новому подивитись на світ, захопитися культурою, традиціями, звичаями, цінувати і поважати свою державу, крокувати назустріч мрії і найголовніше – вірити, бути свідомою людиною з власною точкою зору, вмінням завжди довести свою правоту, діяти не на словах, а вчинками і тоді, можливо, кожна людина з гордістю скаже: «Я – українець, і я цим пишаюсь, адже мій маленькій, але все ж таки внесок, присутній у сьогоднішній перемозі!» Потрібно просто бути людиною, яка здатна активно діяти і зацікавлена щось змінити. Отож, будьмо справжніми патріотами своєї держави, шануймо своїх предків, культуру та землю, де ми народилися, адже більше ніде на планеті немає такого місця, яке б було таким приємним серцю!

Пивовар Вікторія, 11-Е:

Одним з основних чинників розвитку нації є високий рівень її культури. Проголошення незалежності України викликало високе піднесення духу, нові сподівання, бажання жити і творити на своїй вільній землі, у незалежні країні. Творити не лише матеріальні блага, розбудовуючи країни, її економічну базу ,а, передусім, культуру – основу духовності нації. Лише гармонійно поєднуючи матеріальне і духовне, економіку і культуру, можна упевнено дивитися у майбутнє, йти до творення цілісної нації.

На якому ж ґрунті повинна народитися українська культура майбутнього? Найголовнішим чинником. думаю, повинна стати любов до рідної Батьківщини, яка завжди була найсвятішим почуттям кожного українця. Неможна знищити той народ, в серці якого живе невгасиме полум’я любові до рідної землі, який віддасть усе, навіть своє життя, заради щастя й волі Батьківщини. Творили дива мужності сини і дочки української землі, захищаючи її від незліченних ворогів, які зазіхали на її волю, незалежність протягом віків; з цією ж любов’ю зберігали історію, традиції рідного народу, його духовний спадок і самобутню культуру, щоб передати нащадкам цей безцінний скарб.

Справжній українець – це завжди патріот, для якого Батьківщина, її краса, духовність, люди, мова, не тема для псевдопатріотичних балачок, а справжній скарб, який потрібно не лише оберігати й шанувати, але й щедро ділитися ним з іншими людьми, з представниками інших націй.

Неможливо творити майбутнє, не усвідомлюючи своєї причетності до великої держави. А велика держава неможлива без творення та розвитку культури нації. Наша небайдужість, бажання зберегти і примножити те, що маємо у сфері духовності – ось важливий чинник розвитку української культури. Ми маємо усвідомити, що не влада буде розвивати культуру, а ми, нація, тобто кожний з нас у своєму повсякденному житті, у спілкуванні, з розумінням, що без культури, без духовності – люди, нація мертві.

Чи можливе наше духовне зростання без Слова, без Мови? Мабуть, ні.

Вивчення, знання рідної мови є обов’язковою складовою культури кожної людини. Мабуть, рідко знайдеш такий народ, який не поважав би своєї мови. Якщо ми претендуємо на роль цивілізованої, культурної держави в світі, то мали б відчувати сором, в яких муках повертається до нас наше рідне слово. Вільному народу потрібна своя мова, бо тільки той народ може вважати себе духовно здоровим, може впевнено дивитися в майбутнє, коли сфери його діяльності перейняті рідною мовою і культурою. Не може українська мова в Україні бути рідною чи нерідною, адже наша мова представляє нашу державу в світі. Мова – це наша культура, ступінь нашої свідомості. Мова – душа кожної нації, її найцінніший скарб. Звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традицій.

Задумуючись над майбутнім нашого народу, мови, культури знаю одне: майбуття залежить від мене, громадянина України, від моєї віри і любові, гордості і свідомості, великого бажання побудувати найкращу країну на світі – свою, рідну. Мій обов’язок – відродити Україну для новітньої слави, для щастя і злагоди. Я вірю в безсмертя свого народу, його культури, рідної держави.

Мартинюк Ірина, 9-В:

Напевно, культура – це один з головних чинників, що відрізняють людське й соціальне буття від дикої природи. Давно-давно почала тоненька ниточка культурних надбань вишивати невибагливий візерунок на полотні існування людства… З кожним роком, століттям, тисячоліттям цей візерунок ставав складнішим, яскравішим, довершенішим… Вражає переплетіння музики, слова, рухів, кольорової палітри краси, втіленої в камені, мармурі, глині, велич людської думки… Навіть новітнім інформаційним технологіям є там місце… Безліч народів, безліч культур, візерунків, які зливаються в переможний гімн людському духу, таланту, працьовитості, натхненню…

І найяскравіший візерунок – мова, бо ж вона першооснова цієї вишиванки. В ній і історія народу, його традиції і світогляд, його творчі здобутки, його життя… Доки в’ється ниточка мови, народ має свою культуру, бог мова – невмируща, це безсмертя народу а, отже, і його культури…

Уявляю різнобарвність візерунків, калейдоскоп людських досягнень в галузі культури, згадую, чи, може, теж уявляю мамину колискову… Здається, вони не можуть зникнути. А чи все-таки потребують нашої уваги, захисту? Невже ниточка десь переривається і замість дивовижного візерунка – порожнє місце?..

А таки є ці порожні місця… Забуваємо про надбання літератури, не цікавимось художніми полотнами великих майстрів пензля. Книга? А навіщо – є ж комп’ютер! Мова українська? Ота калинова, співуча, рідна… Але наче пасербиця іноді в рідному краї… І переривається візерунок сірою буденщиною, всесвітньою павутиною віртуального світу… І байдуже, що сучасні вандали руйнують твори мистецтва, що в музеях немає необхідних умов для збереження експонатів, які дуже часто незаконно стають власністю сильних світу цього…

А це так страшно, коли світ навколо – сірий, та ще й нереальний…

То чи потребує культура захисту? Так, і захисту, і любові, і миру… І усвідомлення її величезного значення для людини, для суспільства, для Землі… Що б не сталось так, як у творі Рея Бредбері «Усмішка»… Коли від усього культурного надбання людства залишилась лише на клаптику чарівна усмішка Мони Лізи… Все залежить від нас.

Цибрій Вікторія, 11-А:

… Сьогодні, в перебігу останніх подій, гостро стоїть питання відродження нації. Діючим засобом цього є формування культурних цінностей та заохочення молоді. Та, нажаль, держава пустила цей процес напризволяще. .через це ми буквально втрачаємо усі ті незліченні скарби, які отримали в спадок від минулих поколінь.

Щоб запобігти цьому, потрібно створювати культурні центри, забезпечувати їх необхідними крижками, фільмами, інформаційними ресурсами, а також необхідне системне заохочення перекладачів, які б представляли український продукт іншими мовами – без цього не обійтись. Треба створювати повноцінну культуру, адже лише вона здатна гідно показати нас у світі.

Сьогодні ми не маємо права бути національно бездіяльними. Перетворення нашого суспільства на реальну українську націю – ось наша найголовніша мета. Ми повинні скористатися шансом, який дала наша історія та талановитий народ, і зробити все, щоб наша нація і наша держава осіли гідне місце в міжнародній спільноті.

Борзих Аліна, 11-А:

Я йду своїм рідним містом, милуюсь архітектурною красою минулих та сучасних років і подумки лину до зодчого перлини Поділля – Григорія Григоровича Артинова. Думками веду з ним розмову. Ось він проводить мене головною вулицею міста, показує свої творіння, що стоять уже друге століття та милують око моїх співвітчизників та стиха промовляє: «Чи ж для того працювали ми, щоб зараз сепаратистські перевертні розділили, розікрали мою державу?» Я ошелешена його питанням, прагну довести думку, що важко зараз вберегти молодому поколінню свою духовну сутність, коли поряд стільки насилля. Заради політичних амбіцій руйнуються пам’ятки історії, архітектури, нищиться сама душа народу.

… Культура, краса, життя – ці поняття стоять поряд тісно переплітаються і створюють ту неподільну гармонію, що вберігає нас від бездуховності, байдужості, злості. І як хочеться стати на захист архітектури, музики, живопису – тих чинників, що створювало для нас людство, бо ж недаремно промовив Леонід Биков словами свого героя: «Війна – явище тимчасове, а музика – вічне». І тому я вважаю, що культура, так як і краса, врятує світ. Адже ми зараз на порозі нових змін.

Ільченко Дар’я, 10-А:

Кожен з нс має своє розуміння культурної людини. Для одних – це вихована особа, яка поважає старших, має хороші манери. Для інших – це освічена. обізнана у мистецтві, історії, науках та іншому особистість. Але чи багато таких існує в наш час? І чи зможуть вони захистити культуру, що потерпає від занепаду?

На мою думку, сьогодні духовна цінність втрачає свій сенс. Такі негативні явища, як грубість, необізнаність, жорстокість, вульгарність затьмарюють розум суспільству і знищують його потяг до прекрасного. Все менше залишається творчих людей – непересічних особистостей, сповнених нових прекрасних ідей. проектів, які намагаються внести в цей світ більше чистоти душі, добра, людяності.

Отож, чи потребує культура захисту? Так, потребує. На сьогоднішній день, рідко зустрінеш молодь, яка цікавиться мистецтвом, культурно збагачується, роздумує над зжиттям, ставить запитання, які цікавлять її ясний розум. Все частіше зустрічаєш юних осіб без моральних цінностей, духовних потягів, які лише бавляться алкоголем, наркотиками та іншими вульгарними явищами. Але хочеться зупинити їх і донести  цінність життя, неперевершений сенс існування живого створіння.

Культуру потрібно захищати, але зробити це зможуть лише чисті душею люди, до яких на дістали брудні лапи реального життя. Лише так ми зможемо зберегти наше суспільство від духовного занепаду.

Лещук Олександра, 8-Б:

Мені запропонували написати твір на тему: «Культура і майбутнє моєї країни». Я сіла, замислилась… І відразу ж з-під пера народився текст На мою думку, людина створила культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки, в культурі праці й культурі мови. Безперечно культура – це не лише все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, у ставленні один д одного, до праці, до мови. Я гадаю: чим міцніший зв’язок людини з куль турою народу, тим більшого можна сподіватись від неї як громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ.

Загородня Дар’я, 7-Б:

На мою думку, ми зобов’язані боронити культуру до останнього, адже в ній проявляються усі досягнення українського народу, усі його якості – добрі і ще кращі. На нас, звичайних дітях лежить велика відповідальність: ми маємо вирости вільними від стереотипів, справедливими людьми, тому що саме ми будемо захищати честь нашої Батьківщини. Щоб урятувати культуру, нас слід самим у неї заглибитися, бо знання – це найкраща зброя…

Якби не культура та історична пам’ять, то не лише український, а й усі інші народи втратили свою особливість. Може, деякі не хочуть цього визнавати, але багато історичних подій оберталися саме довкола України. І пам’ятаймо що ми повинні зберігати нашу культуру не тільки у своїй державі, а й у своїх серцях. Влучно звучать слова Ліни Костенко

Зберегли ми, що надбали,

Щоб дітям в спадок передать.

Волощук Олена, 10-А:

Хто б і що не казав, а я вважаю, що Україна все-таки розвивається і що вона має велике майбутнє, засади якого вже помітні у нашому сьогоденні. Ми маємо унікальну куль туру, гарний менталітет, великий географічний і людський потенціал – все для того, щоб розбудувати сильну і процвітаючу державу. А крім того, ми маємо славне минуле. То чому ж нам не мати ще славетнішого майбутнього?

Мені, як, мабуть кожному українцю, хотілося б, щоб туристи з інших країн бажали знову і знову приїжджати до України в пошуках неповторної природи, щоб, ознайомившись з українською культурою та її традиціями, пізнати і зрозуміти вічну красу нашої України. А для цього потрібно оберігати й цінувати те, що маємо і що дала нам природа І зробити щось, хоча б дрібничку, для гарного майбутнього нашої Батьківщини. Це ж так прекрасно – зробити добре діло для України. Отже, все в наших руках!

Журавльова Анна, 9-Б,

Я гадаю, що кожна людина повинна пишатися своєю землею, повинна прожити своє життя з гідністю. І кожна людина повинна підвищувати культурну цінність особисто, а також бути здатною творити цю культуру.

Надалі, звичайно ж, культура буде розвиватися в Україні. Щоб привести свою країну до ладу, до кращого, ми повинні бути духовно і морально сильним народом. Творити добро , не бути злими, допомагати людям та спілкуватися з гарними людьми.

Щоб Україна процвітала, потрібно дбати про її зміцнення, любити й оберігати її природу.

Я вірю в майбутнє моєї Батьківщини. Вірю, що культура буде процвітати. Я ніколи не проміняю її на іншу, тому що знаю – моя Україна краща. І буду робити, щоб моя країна процвітала.

Гнатюк Анна, 9-Б:

Кожен повинен починати з себе, і сьогодні – саме той день, щоб змінити культуру, менталітет, моральні цінності та суспільство в цілому.