Цього навчального року 26 шкіл українських шкіл пілотують програму Соціально-емоційного та етичного навчання. Це інструмент розвитку м’яких навичок – як-от, уміння комунікувати, співпереживати собі й іншим, працювати в команді, креативно і критично мислити, вести за собою і виважено йти за лідерами тощо. Більше про програму читайте за цим посиланням, а в цій статті читайте про те, як навчали представників шкіл, які інсайти з пілотування, як змінюються всі учасники освітнього процесу та як до програми зможуть долучитися інші школи.

ПРО НАВЧАННЯ ПРОГРАМІ СЕЕН

“Ми відібрали 26 шкіл у 21 області України, аби пілотувати програму соціально-емоційного та етичного навчання, ґрунтуючись на їхньому бажанні та розумінні, які проблеми та виклики вони мають, і що хочуть змінити за допомогою програми”, – каже Олександр Елькін.

Після добору представники цих шкіл зустрілися на тижневому навчанні з віцекерівником центру Університету Еморі, який відповідає за поширення міжнародної програми, одним із розробників СЕЕН Брендоном Озава де Сільвою і старшою розробницею навчального контенту СЕЕН Крістою Тінарі. 26 людей повернулися до своїх закладів освіти й передали знання, досвід та матеріали колегам, які погодилися на пілотування.

Також школи вирішували, які класи братимуть участь у програмі. У якихось школах – усі класи, а в деяких – тільки кілька. Також можна було визначити, як проводити уроки СЕЕН: як додатковий урок, виховну годину чи інтегрований урок.

Команда EdCamp’у планувала візити до шкіл, щоби спостерігати за викладанням і давати вчителям підказки, як можна покращити процес. Через карантин підтримують школи дистанційно.

Щомісяця представники шкіл мають вебінари на різні теми: зустрічі і з американськими розробниками, і з українськими фахівцями – наприклад, зі старшою експерткою програми й дитячою та сімейною психологинею Світланою Ройз. На них розповідають, як відбувається навчання, і працюють над труднощами.

“Нині ми, 6 людей із різних орагнізацій, проходимо повноцінне навчання в Університеті Еморі за цією програмою. Але не як освітяни, які імплементовують її в класі, а для того, щоби бути фасилітаторами для майбутніх учителів, щоби навчати їх мережувати програму. Ми отримуємо додатковий шар розуміння, як це працює. Навчання триває 9 місяців – зараз ми в першій частині. У травні 2021 року здобудемо право і зможемо формувати вчительські групи, які принесуть цю програму у свої заклади освіти”, – каже Олександр.

Також уже переклали базовий безплатний онлайн-курс СЕЕН – нині він проходить останнє редагування. Прослухавши його, будь-який освітянин отримає доступ до всіх навчальних матеріалів і зможе поступово вводити програму у свою школу. По закінченні навчання в Університеті Еморі ментори зможуть проводити 2–3-денні воркшопи для охочих освітян.

Україна включена до міжнародного процесу евалюації програми. Дані з українських шкіл збирають для міжнародних висновків про те, як працює програма.

У межах цього відпрацьовується новий інструментарій – комплексне оцінювання динаміки всього класу. Так дітей привчають давати оцінку командній роботі. Після того, як він буде відпрацьований у реальних умовах, цей метод оцінювання опишуть і представлять світовій спільноті освітян.

ПРО ВІДГУКИ І ТРУДНОЩІ

Координаторка проєкту Тетяна Дрожжина відвідувала Сумську школу №2. До навчання за СЕЕН у школі залучили 8 класів. Тетяна відвідала уроки в кожному з класів.

“Є враження, що вчителі сприйняли програму. Щоправда, по-різному, як це й буває завжди. Але ті, які проводили уроки, робили це вдало – відповідно до методики та вимог. Звісно, ми потім зібралися – і розібралися, з чим були труднощі, надали рекомендації”, – розповідає Тетяна.

Координаторка каже, що найбільше труднощів було з тим, щоб опанувати тілесні практики. Це, мовляв, неблизька практика для нашої культури.

“Ми не звикли дослухатися до свого тіла, відчувати, де нам добре, а де – ні, і як переключитися з того – що не добре, на те – що добре, відчувати взаємозв’язок тіла й мозку. Але добре, що вчителі розуміють, що це треба напрацювати, аби практика стало навичкою”, – ділиться Тетяна.

До того ж віцеголовою Ради ГО “ЕдКемп Україна” Олена Масалітіна каже, що коли вчителі не практикують вправи на собі, вони не відчувають ефекту програми.

“Часто педагоги бояться, у них є перепони, страх, бар’єр робити вправи з програми. Вони намагаються розказати дітям, як треба, але не практикують самі. Це перепона, адже в людей створюється хибне враження, що програма не працює. Дітям від цього не буде шкоди, але й максимальної користі теж. Я це відчула на собі, коли почала навчатися програми в Університеті Еморі. У нас кожна навчальна сесія починається з простих вправ. І це працює!”.

Ще одна спільна проблема для впровадження нового – рівень залученості й підтримки адміністрації школи.

“Коли директор чи директорка особисто зацікавлені або залучені в процес, він продуктивніший і там не виникає проблем. Коли колектив не відчуває прямими чи непрямими сигналами залученості й підтримки керівництва, програма стає не такою продуктивною“, – говорить Олена Масалітіна.

Тетяна Дрожжина розповідає щодо соціологічного опитування вчительства про те, чи подобається програма, що би покращили, додали, які негативні моменти. Було прохання, щоби вчителі поділилися своїми думками. Тетяна цитує їх:

1. “Те, що школа бере участь у цьому проєкті, важливо. У нашому сьогоденні діти й навіть дорослі стали проявляти небажану агресію, жорстокість одне до одного. Тому, якщо ми зможемо завдяки нашим урокам СЕЕН хоч трішки змінити ситуацію в кращу сторону, це буде дуже корисно”.
2. “Педагогічний колектив сприймає участь школи в експерименті надзвичайно позитивно. Вчителі вважають СЕЕН важливим складником сучасної освіти дитини. Педагоги, які проводять уроки СЕЕН, дуже відповідально ставляться до справи, уже мають напрацювання, якими діляться з колегами”.

А одна з учениць писала про СЕЕН роботу для МАН. Себто, програма виходить за межі шкіл.

“Одна директорка розповідала ситуацію: учні 8–9 класів ідуть коридором і сперечаються. А тоді один іншому говорить: “Так, ану іди й переключися, зроби заземлення”. Це працює”, – розповідає Тетяна.

ПРО РОЛЬ ДАЛАЙ-ЛАМИ Й РЕАКЦІЮ БАТЬКІВ

“Комунікація з батьками та залучення – важливий елемент програми, – говорить Олександр Елькін. – Зрештою, з батьками все гаразд. Бо ми орієнтували наших координаторів, давали їм інструменти, як презентувати програму, як показати її елементи в дії, батьки отримали спеціальні листи-пояснення про програму. Зрозуміло, що батьки реагуватимуть критично на будь-яку програму, яку не мали у своєму досвіді. І це нормально”.

Наступного року планують розробити гайд для роботи з батьківством на основі досвіду пілотних шкіл: як можна долучати батьків, як інформувати, як влаштовувати спільні вечірки.

Тетяна розповідає, що батьки учнів із пілотних шкіл хвилювалися, бо одним із засновників є Далай-лама XIV.

“Мовляв, можливо, у програмі є релігійний підтекст? Учительство пояснювало, що програма безрелігійна, не стосується конкретної релігії, що це просто корисні практики”.

А Олександр додає, що програма секулярна й не має жодної відкритої чи прихованої пропаганди буддизму чи будь-якої іншої релігії. Вона може впроваджуватися в різному історично-соціальному контексті. Ба більше, програму розробляли науковці відомого дослідницького американського вишу, Університету Еморі. Вони гарантують наукове підґрунтя.

“А Далай-лама вірить, що те, що ми часто отримуємо з релігії – емоційний спокій, підтримку, – можемо отримати з цієї програми. Всесвітній інститут щастя говорить, що 41% людей ні в що не вірять.

Тому наше завдання – створити релігію майбутнього з освіти. Вона даватиме нам розуміння етики, яка приводить нас до відчуття радості. Ми всі хочемо щасливого та радісного життя без страждань. Тому Далай-лама став промоутером цієї теми, був ініціатором і натхненником створення програми, виділив кошти на її розроблення. Але він не впливає на її зміст. Натомість, віддає цю роботу науковцям”, – пояснює Олександр.

ЧИ ФОРМУЮТЬ УЧИТЕЛІ М’ЯКІ НАВИЧКИ – ДОСЛІДЖЕННЯ

На початку навчального року команда EdCamp провела дослідження результатів першого року пілотування. Соціолог Олег Марущенко розповідає, що в опитуванні взяли участь 601 педагог з усіх 26-ти шкіл-учасниць. Проміжні результати такі:

• 93% опитаних педагогів вважають, що в школі важливо формувати гнучкі навички.

“Це було абсолютно неочевидно, бо ще 2 роки тому ніхто не знав, що таке гнучкі навички. А нині вчителі потрапили в проєкт, попрацювали з ним і дійшли висновку, що це треба їм та їхнім учням”, – говорить Олег Марущенко.

• Учителів попросили оцінити, як школа справляється з навчанням гнучких навичок загалом, а не тільки в проєкті. Вчителі, каже Олег, виявилися оптимістами. Наприклад, із формування поваги та вміння працювати в команді школа, на їхню думку, справляється. Також, 82% вчителів сказали, що школа формує стресостійкість.

“Здавалося б, 82% – це дуже багато. Але це остання позиція в списку гнучких навичок! А передостання, життєстійкість, має 84%. Йдеться про вміння жити і справлятися з труднощами. Тобто вчителі самі визначили приорітетність”.

• Педагогів запитали, що таке “бути просунутим педагогом у СЕЕН”. Третина опитаних відповіли, що немає жодної різниці між учителем, який у програмі СЕЕН, і звичайним педагогом. Але дві третини сказали, що різниця є. Як правило, кажуть педагоги, просунутий у СЕЕН педагог має високий рівень володіння гнучкими навичками і вміє це розвивати в дітях.
• Вчителів попросили оцінити, наскільки їхня школа й вони самі відчувають готовність до впровадження СЕЕН.

“Мені як соціологу було цікаво, кого ж учителі оберуть як більш готового: школу чи себе? Як правило, якщо це зважена оцінка, школа має бути готовою краще, на думку вчителів. А себе вчителі мають оцінювати більш критично. Так і сталося. 70% опитаних сказали, що їхня школа готова до впровадження СЕЕН і 62% – що готові самі. Для мене це хороший сигнал – здорова критичність”, – пояснює Олег Марущенко.

• Приблизно 80% педагогів абсолютно правильно визначили, що таке СЕЕН.

“Це нібито просте запитання, але, водночас, дуже важливе. І для мене це – відкриття, що педагоги настільки компетентні. Залишається відкритим питання, наскільки педагоги вміють реалізовувати СЕЕН. Сподіваюсь, за першої можливості ми зможемо це перевірити”.

НАЙГОЛОВНІШІ ІНСАЙТИ З ПІЛОТУВАННЯ

Олександр Елькін каже, що програма СЕЕН – нова для України. Ніхто раніше не вчив українів ґрунтовно працювати з усвідомленням своїх тіла та емоцій. І з цим є багато викликів.

“Ми спостерігали, як світяни намагаються вносити зміни до програми, проявляючи свій творчий підхід. Іноді вони залишали тільки те, у чому добре розбираються. Це – про готовність учительства говорити на своїх уроках: “Я теж можу не все знати”, “Я вчуся разом із вами”.

Це – про сміливість і зміну погляду на роль учителя. Адже вчитель – це, насамперед, провідник, а не першоджерело. Учитель має бути поруч і часом десь у тіні, а головним актором на сцені має бути дитина, її переживання та процес відкриттів. Наш інсайт такий: освітянам варто бути більш сміливими, оскільки вони мають деталізовані уроки. На уроках дітей навчають через дуже зрозумілі форми”, – розповідає Олександр.

Наприклад, одна з найпростіших і найулюбленіших вправ Олександра – про фокусування уваги. Спочатку треба намагатися сфокусуватися і спостерігати за звуками всередині приміщення, де ви перебуваєте. Треба виокремити три звуки. Потім, якщо є така можливість, треба прислухатися до звуків на вулиці. У цей момент, каже Олександр, відчуває, як його увага повертається до нього, він фокусується й керує своїм станом. А з цим у людей нині багато проблем, бо навколо дуже багато інформації, з якої треба вміти виокремлювати важливе.

До слова, коронавірус Олександр також вважає важливим чинником, який підсилює актуальність подібних програм. Мовляв, ми вчимося бачити, як одна людина може впливати на весь світ і які люди взаємозалежні.

“Далай-лама на прямому етері сказав, що світ став дуже малим, ми не може більше ніде заховатися, ми пов’язані. І тут ми усвідомлюємо, що нам треба вміти домовлятися, розуміти, що носити маски – це не просто про особисту безпеку, а про безпеку інших. І нам вигідно, щоби вони були в безпеці. Такі програми набувають актуальності”, – розказує Олександр.

Олена Масалітіна пригадує інсайт педагогів, які пілотують програму. Вони були здивовані, що начебто прості вправи і практики настільки можуть бути корисними передусім для дорослих.

“Була така метафора: “Коли ми почали використовувати практики, ніби полили суху землю водою”. Наскільки діти й педагоги були спраглі до цих знань і навичок”, – говорить Олена.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

https://nus.org.ua/articles/yak-u-shkolah-pilotuyut-programu-sotsialno-emotsijnogo-ta-etychnogo-navchannya/