«Жоден завойовник не може змінити сутності мас, жоден державний діяч не може підняти світові справи вище ідеї  та здібностей покоління  дорослих, з якими він має справу. Але вчитель – я вживаю це слово в найширшому значенні – може зробити більше,     ніж завойовник і державні голови. Вони,    вчителі, можуть створити нову уяву і звільнити приховані сили людства» (М.Реріх).

« Вчитель є співробітником Бога, Його помічником у творенні Людини. Якщо він не буде саджати й поливати з почуттям  і розумінням глибокої відповідальності  та з такими ж глибокими знаннями творчістю, - як і в який ґрунт саджати, як поливати і плекати, - то зерно духу не матиме потрібного  розвитку, життя і доля Дитини будуть            перекручені, місія її буде погублена» (Ш.Амонашвілі)

Просте спостереження розсудливого  сучасника – пересічного українця-  за духовно-моральним станом суспільства приводить до сумного висновку, що виховний процес нашої школи , попри широко розрекламовані новітні освітні технології, попри бадьорі звіти про успішну здачу ЗНО і високі результати різного рівня  предметних олімпіад, потребує нагального оновлення і повернення в бік дитини.

«Ніколи не було такої страшної кількості дітей-бомжів, дітей безпритульних, дітей кинутих, дітей правопорушників, - а тепер є.

Ніколи не було такої страхітливої кількості дитячих суїцидів, агресії дорослих проти дітей, - а тепер є.

Ніколи не було стільки наркоманів, курців, алкоголіків серед дітей і молоді, - а тепер є.

Ніколи не допускалася до дітей порнографія, і не було такого розгулу дитячої проституції, - а тепер є.

Ніколи не було підпільного бізнесу торгівлі дітьми, - а тепер є.

Ніколи не було молодіжного фашизму, не розпалювалася національна і релігійна ворожнеча серед молоді, - а тепер це робиться.

Суспільство і засоби масової інформації нещадно забруднюють мову дітей лихослів'ям, лайкою, грубістю, хамством, дратівливістю, неповагою. Здригається серце від безкультурності, від  дитячої жорстокості, що не знає меж, від цинізму, наруги над святинями свого народу», - зазначається в «Маніфесті Гуманної Педагогіки», проголошеному 17 липня 2011 року представниками науково-педагогічної громадськості  Латвії, Грузії, Естонії, Росії, Литви та  України.  Він став програмним документом Міжнародного центру гуманної педагогіки, який об’єднує нині всіх зацікавлених осіб: учителів, батьків, науковців, представників культури тощо,  які, незалежно від національності, віросповідання чи соціального стану, намагаються впроваджувати в життя ідеї і принципи гуманно-особистісного підходу до освітнього процесу.

Науковий напрям "Гуманно-особистісний підхід до дітей в освітньому процесі" був розроблений грузинським педагогом Ш.О.Амонашвілі ще в 60-70 роках минулого століття. Ідеї гуманної педагогіки не нові, вони містяться в творчій спадщині класиків світової педагогіки : М.-Ф. Квінтіліана, Ж.-Ж. Руссо, Г.Сковороди, М.Пирогова, А.Макаренка, В.Сухомлинського, Л.Толстого, К.Ушинського, Я.Коменського, А.Дістервега, Д.Узнадзе, М.Монтессорі, С.Гессена, І.Песталоцці і багатьох інших мислителів людства. Але Ш.О.Амонашвілі надав їм сучасного звучання, пов'язав з проблемами сьогодення, розробив відповідні методики і рекомендації. Духовно-філософські основи гуманної педагогіки складають праці    Конфуція, Лао-Цзи, Сократа, Платона, Арістотеля,  Г.Сковороди, М.Бердяєва, В.Вернадського, І.Ільїна, П.Флоренского, сім’ї  Реріхів, опору і натхнення дають їй Святі Писання Світових Релігій – Буддизму, Іудаїзму, Християнства, Ісламу…

В Україні розробки Ш.О.Амонашвілі і рух гуманної педагогіки отримали підтримку та поширення більше 12 років тому, після перших же семінарів і майстер-класів, проведених Шалвою Олександровичем на запрошення окремих організацій і педагогічних колективів. Рух поширювався, охоплюючи все більшу кількість педагогів-однодумців.. З'явилися прибічники, послідовники та ентузіасти, почали створюватися лабораторії, групи при школах, інститутах, управліннях освіти, при реріховських організаціях. Як наслідок  - частіше стали проводитися авторські семінари і майстер-класи Шалви Амонашвілі. З'явилася потреба в об'єднанні сил його послідовників   і тоді була створена Всеукраїнська культурно-освітня асоціація гуманної педагогіки, яка об’єднує  16 обласних (міських) центрів і відділень, створених на базі колективів, велика частина яких має від 7-ми до 12-ти років досвіду роботи в цій області  (сайт - http://gumanpedagog.org.ua/)..

Керівник Міжнародного руху гуманної педагогіки академік Шалва Олександрович Амонашвілі дуже продумано веде усіх своїх послідовників шляхом вдосконалення, даючи на Міжнародних педагогічних читаннях на кожен рік "домашнє завдання". Педагоги гуманної педагогіки пройшли складні теми: "Гуманна Педагогіка і духовність освітніх просторів", "Посмішка моя, де ти?", "Чому не прожити нам життя героями духу?", "Без серця що зрозуміємо?", "Поспішайте, діти, вчитимемося літати! ", "Істина школи", "В Чаші дитини сяє зародок зерна Культури", "Істинне виховання дитини - це виховання самих себе", "Щоб дарувати Дитині іскорку знань, учителеві потрібно ввібрати море Світла", "Як любити дітей", за допомогою яких вони намагалися зрозуміти значення світла вчительської посмішки, міркували про важливість побачити себе героєм духу, шукали відповідь на питання, що таке "істина школи" і "море світла вчителя", без якого неможливо дати дитині навіть іскорки знання, як потрібно любити дитину…

"Учитель - це душа, носій Світла. На жаль, нинішній світ втратив істинний сенс Учителя і перетворив його на деякого носія предметних знань, якому ставиться завдання  пропонувати свої, так звані, освітні послуги товариству споживачів.

 Проблема Учителя у сучасному світі не в тому, щоб забезпечити його горезвісними "новими технологіями освіти", навчити, як готувати дітей для складання державних іспитів, а в тому, щоб допомогти йому повернутися до своєї істинної Місії - до творіння Духовної Людини, Людини Благородної і Великодушної. Допомогти йому згадати і зрозуміти, що він є надсуспільним явищем, він є художником Великого Життя, він є поводирем людства", - зазначає Ш.Амонашвілі і його слова знаходять гарячу підтримку всіх тих, кому небайдужі такі святі поняття як «духовність», «людяність», «доброта», «шляхетність», хто не дався втопити себе в шумному морі реклами сумнівних ринкових цінностей , пропаганді егоїзму, безсоромності, наглості, цинізму.

Проблема сучасного вчителя – відійти від авторитарної педагогіки, яка орієнтована на формування знань, умінь та навичок і головний акцент ставить на процес навчання. Вона задовольняється врахуванням психологічних та вікових  особливостей дітей, проголошує постулат про підготовку підростаючого покоління до життя. Але ж дитина ВЖЕ ЖИВЕ, проживає свої неповторні дні дитинства! Замість того, щоб створити всі умови для розквіту її вроджених талантів, авторитарна педагогіка пристосовує  дитину до життя.  Освітні процеси цієї педагогіки заформалізовані та офіційні, строго регламентовані, наповнені менторським тоном монологу  вчителя, який закликає вихованців до обов’язків, уваги, послуху, відповідальності, покори…

Аксіоми авторитарної педагогіки: зло карається, добро заохочується, старанність вітається… А що там відбувається в  душі дитини, чи радіє вона при думці, що завтра треба йти до школи, чи літає вона на крилах радості від досягнутого успіху, чи живиться бажанням пошуку нових відкриттів у світі шкільних премудростей – хіба є час перейматися цим у сучасного вчителя?  Дитина має вивчити часто непомірний обсяг домашнього завдання, якими вчителі намагаються надолужити нестачу урочного часу для засвоєння перевантажених шкільних програм, МАЄ ВИВЧИТИ, часто ціною власного здоров’я оплачуючи свої високі бали – предмет гордості вчителя і батьків.

Консерватизм авторитарної педагогіки шкодить здоров’ю дітей (про що яскраво свідчить невпинне зростання кількості дитячих захворювань, дитяча смертність під час уроків, дитячі суїциди),  провокує вчителів, вихователів, батьків на роздратування, грубість, погрози, крики, залякування, ущемлення гідності, покарання…Де вже тут вирости вільній особистості, з почуттям власної гідності і свободи, як тут сформувати задекларовані ключові компетентності, з якими вона має вийти в доросле життя?

Ви заперечите:   але що може вчитель, коли над ним – бюрократичний апарат міністерства освіти з його вказівками зверху, нормативними приписами і вимогами? Ш.Амонашвілі на це з посмішкою  відповідає: кесарю – кесареве, а Богові – Богове. Здійснюючи свою професійну діяльність в рамках  діючих нормативних вимог (тобто віддаючи належне державній освітній політиці) , учитель має можливість облагородити їх своїм згладжуючим впливом, створити школу власного серця і духу на основі гуманізму. І це буде виконанням його обов’язку перед Богом.        «Гуманна педагогіка   є дітищем класичної педагогіки. Вона приймає класичну основу з тією обмовкою, що залишає можливість, аби в поняття духовності, окрім інших складових, можна було закладати суть того або іншого класичного світового релігійного вчення. Тому в якості сенсу духовності ми приймаємо допущення в трьох аксіоматичних постулатах:

* Реальність Вищого Світу, Вищої Свідомості, Бога.

* Реальність безсмертя людського духу і його спрямованість до вічного вдосконалення.

* Розуміння земного життя як відрізку шляху духовного вдосконалення і сходження.

З цих допущень робимо висновки про філософське сприйняття Дитини:

- вона є явищем (велінням духу) в нашому земному житті;

- воні є носієм свого призначення, своєї місії;

- в ній перебуває  найбільша енергія духу, можливість необмеженого духовного вдосконалення.

Духовна суть Дитини доповнюється провідними якостями її земної психологічної природи :

- пристрастю до розвитку;

- пристрастю до дорослішання;

- пристрастю до пізнання;

- пристрастю до свободи.

Так ми отримуємо розуміння цілісної суті Дитини : вона є повнотою двох природ - духовної і матеріальної, в яких провідною є Природа Духовна. Виходячи з цього, народжується новий фундаментальний принцип, який свідчить про те, що увесь педагогічний процес повинен будуватися згідно цілісної суті Дитини, а не тільки її матеріальної природи.

Авторитарна педагогіка не може прийняти і реалізувати цей принцип, оскільки їй чужий вимір духовності.

Для гуманної педагогіки принцип сутніснодоцільності   є близьким; вона має в розпорядженні умови, необхідні для повного його здійснення в освітньому процесі : віра, любов, радість, довіра, терпіння, доброта, співчуття, відданість, благородство, великодушність, духовне життя…

Принципи гуманної педагогіки :
- олюднювати середовище навколо дитини;
- проявляти творче терпіння;
- приймати будь-яку дитину такою, якою вона є (не ламати її волю);
- будувати стосунки співпраці з дитиною (я - теж учень, а вона – мій учитель);
- сповнюватися оптимізмом стосовно дитини;
- проявляти відданість і щирість стосовно дитини (єдиний захисник дитинства - учитель)» (Маніфест гуманної педагогіки).

Що таке гуманна педагогіка на практиці? Це – нові ( добре забуті старі)   підходи до виховання дітей (шановні колеги, поклавши руку на серце: хто в останній раз перечитував класиків педагогіки? А є ж і такі, хто ВЗАГАЛІ не читав…)  ; це дитиноцентризм у дії; це безмежна віра в можливості Дитини (так-так, це віра навіть у цього визнаного усім  шкільним колективом педагогічно занедбаного вже навіть не бешкетника, а малолітнього правопорушника); це вірне служіння Дитині ( а значить, не перекладання на батьківські плечі відповідальності за своє професійне безсилля – значно ж легше записати в щоденнику батькам  звіт про негідну поведінку їхнього шибеника, ніж дошукатися причини такого поводження і допомогти дитині віднайти зв'язок і з собою як Вихователем, і з батьками, які свої виховні функції радо делегують школі,   і з самим собою, як маленькою людиною, якої не чує великий  світ); це створення такого навчально-виховного середовища, в якому дитина з захопленням першовідкривача пізнає Всесвіт, пізнає основи наук,  вчиться змінювати, поліпшувати, вдосконалювати умови свого і суспільного життя, підвищувати його якість, а не пристосовуватися до нього; це формування розуміння цінності життя, свого призначення, безсмертя своєї неповторної душі,  відповідальності перед собою   за еволюцію власного самовдосконалення на загальне благо;  це виховання батьків через продуману організацію батьківських зборів ( ну куди дінешся від традиційних зборів коштів на потреби класу та школи, але ж можна зробити це другорядним питанням, поставивши на чільне місце «батьківський університет» з його арсеналом тренінгів, взаємонавчання,  спільної роботи з дітьми тощо…).

Досить часто, проводячи лекції з педагогами, стикаюсь із тим, що, визнаючи безсумнівну істинність цих ідей, вони  висловлюють сумнів у можливості реалізації їх на практиці. Маніфест дає відповідь і на це питання: « Нам тільки здається, що сили, з якими ми стикаємося, нездоланні…   Ніхто з нас – учителів, вихователів, батьків – не є маленькою людиною, від якої мало що залежить. Не треба принижувати себе, бо від нас залежить дуже багато: ми є основною силою у світі освіти, і тому долі наших дітей у наших руках…Найбільша трудність в творінні гуманного освітнього світу знаходиться усередині нас самих. Це може бути наша відсталість і консерватизм, наша прихильність до авторитарного педагогічного мислення, скутість нашої свідомості лещатами матеріалізму, віра, що авторитаризм є істинний шлях педагогіки, лінь займатися чимось новим, посилання на похилий вік і тому подібне.

Для тих, в кому мало любові до дітей, в кому авторитаризм і владолюбство стали рисами вдачі, - трудність самовдосконалення, звичайно, посилюватиметься. Додамо до сказаного і ту обставину, що багато учителів і вихователів, побоюючись свого начальства, бояться проявити зайву активність.

Потрібно перемогти страх в собі, потрібно здійснити подвиг - стати героєм духу. Таке вольове рішення не залежить від яких-небудь зовнішніх обставин, а залежить тільки від нас самих. Особа народжується у боротьбі з самою собою. Боротьба ця буде нелегка, але гідна. Щоб стати творцями гуманного освітнього світу, щоб наше суб'єктивне освітнє поле було радісним для наших вихованців і учнів, нам треба буде :

- прийняти в нашу свідомість вимір духовності і мислити на його основі;

- ушляхетнювати свій характер, витончувати свої стосунки з дітьми та  оточуючими;

- вирощувати в собі  творче терпіння;

- удосконалювати мистецтво любити дітей, любити ближнього, радіти усьому піднесеному і прекрасному;

- керуватися при вирішенні педагогічних завдань мудрістю;

- тягнутися до читання праць класиків педагогіки.

Тільки у такій боротьбі можна здолати, перемогти в собі все, що зв'язує нас з авторитарним мисленням і практикою. У цьому процесі сходження нас заохочуватиме всезростаюча взаємна любов і довіра до нас наших вихованців і учнів, зростаюча духовна спільність із кожним з них.

Кожен досягне вивищення над самим собою, якщо неухильно дотримуватиметься трьох заповідей:

Вірити у безмежність кожної Дитини.

Вірити у свою Іскру Божу.

Вірити в перетворюючу силу гуманної педагогіки.» (Маніфест гуманної педагогіки)..

Дуже тішить, що прихильників гуманної педагогіки з кожним роком у вітчизняному освітньому просторі стає все більше. Кількість учасників педагогічних читань, які вже стали традиційними, з кожним роком зростає. Вже звичний контингент учителів,  вихователів, завучів та директорів шкіл поповнюється керівниками творчих об’єднань, гуртків, представниками управлінь освіти та закладів післядипломного педагогічного навчання.              Цьогоріч 17-18 листопада у Києві на базі Національного Педагогічного університету ім.М.П. Драгоманова за сприяння Головного управління освіти та науки Київської міської державної адміністрації, Головного управління освіти та науки Київської обласної держадміністрації, Національного педагогічного університету ім.. М.П.Драгоманова, Інституту психології ім.. Г.С.Костюка НАПНУ, Хмельницького національного університету, Подольського молодіжного об’єднання «У майбутнє через культуру», Всеукраїнської культурно-освітньої асоціації гуманної педагогіки  відбулися вже VІІ Всеукраїнські Педагогічні Читання «Маніфест гуманної педагогіки – сходження у майбутнє». І хоча вони були задекларовані як всеукраїнські, їх з повним правом можна класифікувати як міжнародні, оскільки серед гостей були представники Росії та Грузії. Читання відбулися за участю керівника Міжнародного Центру Гуманної Педагогіки , видатного педагога-гуманіста, статуси якого немає потреби перелічувати, Ш.О. Амонашвілі,  і були присвячені пам’яті його дружини  і соратника, видатного вченого і вчителя В.Г.Ніорадзе, яка піщла з життя цієї осені.            

З великим інтересом слухали присутні живу емоційну доповідь  Богуславського М.В., доктора педагогічних наук, члена-кореспондента, професора, головного наукового співробітника Інституту теорії та історії педагогіки Російської Академії освіти, який дав наукове обґрунтування постулатів гуманної педагогіки та маніфесту.   В рамках читань педагогічні працівники з різних куточків України активно обмінювались своїми думками та напрацюваннями у форматі роботи лабораторій [ дошкільної освіти (основна ідея: «Якщо дитина була б tabula rasa .., тоді справа закрутилася б зовсім інакше. Однак видно, що природа не є теслею, який готує і зберігає відшліфовані дошки. Ні. Вона створює вже потенційно певні особи, в сутність яких від початку посіяне насіння їх майбутньої особистості» Д.М. Узнадзе); початкової школи (основна ідея: «Дітям Світла потрібна педагогіка, яка буде вирощувати в них духовність, благородство, великодушність, розширювати їхнє пізнавальне прагнення, спрямовувати на пошук свого призначення». Маніфест гуманної педагогіки);  гуманітарних знань (основна ідея: «Під ім'ям гуманної освіти треба розуміти розвиток духу людського, а не один  формальний розвиток» К. Д. Ушинський);  природничих наук (основна ідея:  «Нам потрібно буде розширювати свою свідомість і вчитися мислити і діяти згідно поняття духовності». Маніфест гуманної педагогіки); художнього розвитку (основна ідея:  «Творити навколо себе красу і гармонію життя через творіння краси і гармонії життя всередині себе». Маніфест гуманної педагогіки); роботи з батьками (основна ідея:  «Виховання, яке позбавлено постійного, повсякденного духовного спілкування дітей з батьками, - ненормальне, потворне виховання, як ненормальне потворне життя батьків без постійної турботи про дітей». В. А. Сухомлинський),  «Любити Дитину по-всякому не можна. Якщо любов не виховує, вона не для Дитини. Якщо в Любові немає відданості і прихованої готовності до самопожертви, вона теж не для дітей ». Ш. О. Амонашвілі); творчої молоді (основна ідея:  «Полюбіть майбутнє, крила виростуть» - східна мудрість, «...Треба прискорити час і підтягти сьогодення  до майбутнього; треба жити сьогодні так, як хотіли б ми жити в майбутньому».  (Ш. О. Амонашвілі.);  керівництва освітою (основна ідея:   «Нашому освітньому світові не вистачає Світла особисто Вашого Серця і Розуму». Маніфест гуманної педагогіки.],  ділилися своїми набутками під час майстер-класів, переймали досвід колег із Грузії та Росії.

Педагогічні читання – це не просто зібрання колег-однодумців, це СВЯТО торжества любові до дитини! Треба просто побувати на них, щоб відчути енергетику цієї любові, щоб побачити, з якою доброзичливістю і  щедрістю діляться своїми методичними напрацюваннями організатори майстер-класів та учасники лабораторій. Кілька окремих слів хочеться сказати на адресу Шалви Олександровича! Мудрі проникливі очі, глибокий розуміючий погляд, багатство мови, образність мислення у поєднанні з безумовним ораторським талантом , артистичною майстерністю метра просто зачаровує. «Лише володіючи вогнем у власній душі, можна запалити чужу душу», - говорив Л.Леонов. Енергія вогню щирої мудрої любові до дитини, безмірної поваги до її особистості, яку випромінював Шалва Олександрович,  дісталася душі кожного присутнього в залі і українські педагоги повезли її по всій Україні у свої колективи, своїм колегам та дітям.     А його самого з нетерпінням чекають десь у інших залах, в інших країнах , інші вчителі, до яких він понесе щедре тепло душі та полум’яне слово, вірний покликанню і раз даній клятві:

КЛЯТВА УЧИТЕЛЯ

Я - Амонашвілі Шалва Олександрович, добровільно вибравши професію Учителя і знаходячи в ній своє покликання, глибоко усвідомлюючи свою причетність за збереження і процвітання життя на Землі, з повною відповідальністю переймаючи на себе турботу про долю Дитини, про долі дітей, присягаюся:

любити дітей, любити кожну дитину від щирого серця, бути їм вірним і відданим, мати за  мету розкриття, розвиток, виховання, утвердження в Дитині особистості, бути оптимістом стосовно будь-якої дитини у будь-яких випадках.

Зобов'язуюся постійно і старанно піклуватися:

про залучення дітей до найвищих цінностей загальнолюдської культури і моральності, про розвиток і виховання в них доброти, турботи про людей, про Природу, про виживання людства, про олюднення знань і олюднення середовища навколо кожної дитини, про оволодіння мистецтвом гуманного спілкування з дітьми, з Дитиною.

Присягаюся:

не шкодити дітям, не шкодити Дитині»

В одному із численних інтерв’ю Ш.Амонашвілі висловив упевненість у тому, що « ідеї гуманної педагогіки, тобто класичні педагогічні цінності, обов'язково стануть надбанням масової практики. Сказати, що це буде скоро, не можна. Ми тільки сприяємо цій великій справі. Чим наші старання будуть стараннішими і спрямованішими, чим глибше вникнемо в суть і створимо творчу практику, тим швидше це майбутнє переміщатиметься в сьогодення. Приходить нове покоління дітей, їх нині називають по-різному. Але як би їх не називали, для нас має бути ясним: нове покоління людей повинне дуже потрудитися, щоб звеличити в житті людей культуру, духовність, загальне благо і щоб уберегти життя на Землі.»

З вересня поточного року при Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти розпочала роботу творча майстерня гуманної  педагогіки «Школа Радості, Світла й Любові», учасниками якої стали вихователі груп продовженого дня та вихователі шкіл-інтернатів. На установчому занятті була затверджена проблема  “Гуманна педагогіка як  основа  побудови суб’єкт-суб’єктних відносин між педагогом та учнем”. Своїм творчим кредо вихователі обрали вислів Ш.О.Амонашвілі «Любити Дитину  по-всякому не можна. Якщо  любов не виховує, вона не для Дитини. Якщо  в Любові немає  відданості і прихованої  готовності до  самопожертви, вона теж не для дітей».  У планах – ознайомлення з творчістю  Шалви Олександровича,  актуалізація спадщини класиків гуманної педагогіки, вивчення досвіду сучасного використання  її засад   у практиці роботи, напрацювання методики її застосування у власній діяльності. З Божою поміччю до богоугодної справи виховання любов’ю!

Матяшук Валентина Петрівна, кандидат історичних наук,

ТВО доцента кафедри розвитку особистості Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

(опублікована в газеті «Основа» , №3 (240) березень 2013).

 Список джерел:

1.Біографія Ш.Амонашвілі. Інформаційний ресурс. Режим доступу: http://pedagogy.org.ua

2.Всеукраїнський центр Гуманної Педагогіки. Інформаційний ресурс. Режим доступу :     gumanpedagog.org.ua

3. Маніфест гуманної педагогіки. Інформаційний ресурс. Режим доступу :     gumanpedagog.org.ua

Источник: http://gumanpedagog.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=367%3A--q-q&catid=16%3Aarticles&Itemid=43&lang=ru