На п’ятому десятку літ всесвітньо відомий геніальній вчений-хірург М.І. Пирогов зробив різкий  поворот у своєму житті. Микола Іванович поставив перед самим собою запитання –« а хто ремонтуватиме душі  людські, як вилікувати  хворе суспільство?» І не дивно, що здатність  великого вченого мислити  категоріями стратегічними  і глобально,  привели  його до унікального відкриття – в суспільстві, де все прогнило і все вимагало перемін, лікувати потрібно вже не людей і хвороби, а саме суспільство. Ліки, і спосіб  радикального зцілення для цього  він  побачим саме в педагогіці. В часі людського життя, коли  життєвий досвід  та зрілість зустрілися з мудрістю (!), вчений привернув  свою увагу саме до виховання дитини, до її  формування  людиною...

      Дивно, що десь  лише через років 20 після закінчення медичного інституту і роботи в практичній  медицині, саме ці думки  звідкись прийшли до мене. Задумався  тоді  - чому лише в  нашій області  є близько семи тисяч дітей-інвалідів і щорічно  ними народжується  та згодом стають ще майже  700 дітей? Чому люди, по великому рахунку, живуть лише половину  від дарованого Природою можливого віку? Чому помирають неприродньою смертю, а, здебільшого, мучинецькою, в стражданнях  від хвороб і кожен четвертий – пятий, в Україні,  навіть не доживає до пенсійного віку? Чому 15 мільйонів українців щодобово випалюють смертельну  дозу тютюнового дурману і випивають в середньму, за словами  екс-міністра  Миколи Поліщука,  понад 85 л  алкогольних напоїв, або 20 літрів етилового спирту ( протеолітичного токсину, В.Щ. ) на брата щорічно? Чому кожен третій  в країні потребує психіатричної допомоги? Чому маємо найнижчий  рівень і продовжуваність життя в Європі?... Згадав, що  колись давно про таке десь вже чув, ще в інституті. Став шукати в конспектах, книгах  і знайшов -   про це ж ще в позаминулому столітті  в своїй праці «Питання життя»  М.І.Пирогов писав! Тоді, студентом четвертого курсу, слухав  лекцію  про це. Память  надійно берегла всі ці роки частинку  незгасимої енергії думки великого Вчителя з тим, аби  з часом,  просте, як  здавалось мені тоді,  знання, стало усвідомленим і зрозумілим. Адже без цього людина не здатна піднятись на вищі сходинки Храму Істинного знання  - Просвітлення, Осяєння і Пізнання видимого і невидимого світу. Це моє особисте відкриття привело  до переосмислення багатьох поглядів і, саме головне, змінило кут зору на житття, змінило свідомість, а з нею і саме життя, його наповненісь, цінності і якість.До того ж  Микола Іванович ще й мій земляк і дуже близький сусід – адже він жив своєму маєтку  в межу з моїм селом - землями   Якушинецької територіальної громади,  які розділяє сьогодні   невелика річка -  озеро. На одному березі  цього Вишеньського  озера -річки  розташувалася його музей-садиба, а по той бік – вже  на Якушинецькій     території, поселення древніх  культур, залишки реліктових споруд- скопищ, поселення скіфів, зарубінецької та черняхівської культур - землі історико-культурного значення. Тут висока енергетика, дух тисячоліть!.. Великі люди, які жили  на таких землях, не помирають. Після своєї біологічної смерті вони продовжують жити   в іншому вимірі часу та простору, в душах прийдешніх поколінь.З цого часу, по праву, вважаю  себе маленьким   учнем великого Учителя. Бачу  його в тому  величному  іконостасі своїх  Учителів на чільному місці. І якось незручно, що  спадщина його ще неусвідомлена  нами. Незадіяним  безцінним скарбом  лежить. А в ній  наш національний порятунок. І ліки  для донищуваної абсурдом  безіменних пілотних і безпілотних експериментів та реформ  важкохворої вітчизняній медицини. По праву, кагорту саме таких вчених називають сьогодні космістами, бо саме вони підтримують енергією свого духу гуманітарну ауру плавнети Земля. Іх геніальність, як на мене, в тому, що вони  керуються  космічним світоглядом і вічними законами Космосу. Спосіб мислененя  в них – стратегічний і ніколи не відхиляється від магістрального універсальног принципу  життя роду homo sapiens. «Три сотні пісень  твоїх в одній стрічці  промовисті. Твоя думка не відхиляється!»», - говорили в захваті учні Конфуцію. В інформаційно-енергетичному полі існує, переконаний, особлива тонка матерія, що об’єднує упродовж тисячоліть таких людей – моральну  еліту земної цивілізації  в надпотужний  Еггрегор і  гарантує їм історичне  безсмертя. В них– рятівна властивість  Світу! Сьогодні люди  думають ситуативно, рідко хто – тактично. Людство живе за  окремими  вузько-меркантильними поверховими матеріалістично - речовими законами:  науково-технічними, гуманітарними, соціально-політичними, які все більше заганяють народи в Апокаліптичний колапс. Ці закони  повністю суперечать Універсальним  Божественим Законам. Цивілізація підписує, неусвідомлюючи того, сама собі смертний вирок. Все більша кількість людей обирає для себе смертельно небезпечний стиль життя,  безрозсудно знищуючи  Природу,  невідємною частинкою якої самі  ж є! Період деградаціїї останніх двох тисячоліть за роки новітньої історії  та останніх  десятиліть досяг свого апогею. На очах відбувається варваризація суспільства, що особливо небезпечно для націй, які ще не пройшли свого державного становлення в плані  вікової зрілості, та, не маючи  ще захисної духовної аури, раптом одержали доступ до світової культури в її плебейських традиціях. На що  звертає  увагу  Ліна Костенко: «Звідси й маємо в рекламах Джоконду, що підморгує, магазини  сантехніки –« Кармен», Модільянску жінку, що ще більше витягує шию, взуттєву фірму –«Дон Кіхот». Компютерний вірус – і той «Мікеланджело», який, доречно, прийшов до нас із  Заходу.  Етноісторики називають  це трагічною девіацією – відхід від магістрального принципу життя  людства – людського роду  homo sapiens, від універсального Архетипу  Богині Матері Прото-Генеї, котра, власне, дала народження  нам всім. Науківці доводять, що це і є  та сама  розшукувана всіма  істориками, вченими, поетами  «втрачена Атлантида».

      «До чого ви готуєте вашого сина?, - хтось запитав мене», - записав понад 130 років тому М. І. Пирогов   в  епіграфі  до свого трактату «Питання життя».  «Бути  людиною»,- відповів я.  «Хіба ви не знаєте, мовим той, хто запитував,що власне людей немає на світі; це  одна абстракція, зовсім не потрібна для нашого суспільства? Нам потрібні негоціанти, солдати, механіки, моряки, лікарі, юристи, а не люди. Правда це чи ні?». Микола Іванович   обгруновує стратегічну ідею, проголошуючи повагу до людської природи саме в дитині, в забезпеченні її вільного  розвитку. Говорить про те, що  безумовна покора вбиває самостійність і сміливе мислення, вимагає виховання поставити таким чином, щоб дитина діяла свідомо, з повагою до добра і правди, а не зі страху чи корисливих мотивів. Кінцевим результатом виховання в сімї та школі має стати  -« Бути людиною!».                                                

    «Дайте дозріти і зміцніти внутрішній людині, зовнішня встигн ще діяти. Пізніше вона буде, можливо, не така піддатлива  і ухильна, але за те на неї можна буде покластися: не за своє не візьметься. Дайте виробитися і  розвинутися внутрішній людині! Дайте їй час і засоби підкорити себе зовнішню і у вас будуть і негоціанти, і солдати, і моряки, і юристи, а головне – у вас будуть люди і  громадяни». Ось відповідь на запитання винесене  автором в епіграф до статті. « Я переконувався неодноразово, що вчителі...ще недостатньо  додержуються основного правила педагогіки: тримати увагу учнів  у постійному напруженні. Увага більшості з них так мало розвинута, що вони часто не вникають в слова і навіть не чують слів, що поруч промовляють товариші, не обмірковують заздалегідь  відповідь на запитання... Наслідки цього педагогічного недоліку виняткові... Дитина, яка не навчилася напружувати свою увагу  в нижчих класах, ніколи не піде вперед, і діяльність її розуму ніколи не  буде самостійною,  якщо її не привчатимуть вникати в те, що чує, і обмірковувати те, що має сказати.. Найголовніший  пироговський принцип: навчити дітей думати , а не зубрити  високі слова, слиняві синтенції, готувати себе до неминучої  «майбутньої боротьби».Фальш і пустопорожня балаканина в педагогіці неодмінно приводять до інфантилізму – затяжного дитинства, нерішучості, нещирості, нестійкості переконань».

    Чи не відчувається в цій духовній педагогічній спадщині М.Пирогова нерозривний надміцний космічний  звязок з Конфуцієм– вчителем  десяти тисяч поколінь? «А ким народиться і стане наша дитина?»,  тисячі  років тому запитало Конфуція молоде подружжя, що чекало дитину.

     -Якщо народиться дівчинка – вона стане мамою, а якщо  хлопчик – можливо, він стане людиною» - послідувала відповідь.

    « Що людяного залишилося в тобі  людино? І  хто після моєї смерті продовжить мою справу? Запитує і  сьогодні Конфуцій ...

     Всі  великі мислителі, філософи, вчені-гуманісти, проповідники, апостоли  різнобічно декларують дуже подібні ідеї  в частині духовного наповнення людини  людяної . «Невже не знаєте, що ви Храм Божий і дух Божий живе в Вас, а хто зруйнує  Храм Божий , того покарає Бог, бо цей Храм святий і цей  Храм є ви!» – зголошує апостол  Павло в своєму Посланні  і не лише коринфянам. Григорій Сковорода – розум наш перший: «Ми виміряли сонце, землю, зорі і морські глибини...Чого тільки ми не вміємо! Але чогось і самого намйважливішого –все ж таки не вистачає нам. Чого саме ми й самі не знаємо. Ми схожі на маленьку дитину: вона відчуває, що їй недобре, але чому недобре вона  не знає. Зле нам ввід того, що ми знаємо багато зайвого, а не знаємо найпотрібнішого: САМИХ СЕБЕ. Не знаємо того, хто живе в нас. Якби ми знали і памятьали те, що живе в кожному з нас, то життя наше було б зовсім іншим». Світ намагається зловити його, але поки що марно... А яка сила і спорідненість думок: «Людина має пригадати, що вона не матеріальна скотина, а високий громадянин  високого Небесного Громадянства» - додає М.В.Гоголь. Валерян Підмогильний  в своєму романі  «Город» знаходить   ще з  книг Старого Світу прекрасну порівняльну алегорію - характеристику людини в двох протилежних її  образах –« шість якостей має людина -  трьома першими  на тварину схожа,  а наступними  - ангелу подібна.  Як тварина  їсть – п’є, розмножується і випорожнюється, а як ангел – прямо ходить, на небо дивиться, ангельською мовою  розмовляє та розум, яким  думати здатна, має. Але важко бути людиною, маючи тіло». І йде за те на свою Голгофу через Соловецьку тюрму особливого призначення  та розстрільну яму Сандармоху в Карелії (1937 р.)!? А як витончено додає Михайло Булгаков  «Собачим  серцем»  ще глибше розширену  ідею , коли  в хворому суспільстві навіть хороший собака Шарік може стати дуже поганою людиною Шаріковим ?..

    В єдиному контексті синхронізується педагогічна класика від  Іогана Генріха Песталоцці (746 -1827рр Швейцарія), де в теорії початкового навчання

маленької людини звертається увага саме на розвиток енергії духу, звязок навчання з вихованням, поєднання освіти з виробничою практикою, педагогіки з психологією. Його лебедина пісня – Лінгард і Гертруда – явище  з позаминулих століть, але  це нам вкрай необхідне сьогодні ж. А як, вдумайтеся лише, Гертруда вчить своїх дітей! Якщо в нас не буде спільності з дитиною в її пристрасті  розвитку, в її дорослішанні, в її свободі, в її бажанні жити вже сьогодні, своїм життям - ми втратимо її назавжди...

      Перекликаются і співзвучнІ ці думки  і в часі  найцікавішої жінки Європи,  яку тричі  представляли на здорбуття Нобелівської премії Миру за безцінний внесок в світову систему освіти  - Марії Монтессорі(1870 – 1952рр, Італія):

1. Діти люблять порядок і особливо насолоджуються повторенням тих дій, якими вже досконало володіють.

2.Діти здатні до тривалої безперервної концентрації уваги, якщо жваво зацікавлені  робочою темою.

3. Діти віддають перевагу роботі, а не грі,

4. Щоб зацікавити дітей нагорода чи покарання не обовязкові.

5. У дитини  є почуття  власної гідності але її легко  образити та  принизити,

А тому:

1. Дитина має навчатися в процесі власної діяльності.

2. Дитині має бути надана свобода мислення, щоб задовольнити власні потреби.

3. Вибір дитини не повиненн ставитися під сумнів – а, отже вчитель має            задовольнити розумові потреби дитинги, а не навязувати свої погляди.

      І, накінець,  сучасні  видатні  педагоги, в тому числі і автор антології гуманної педагогіки, мій  Учитель- Шалва Амонашвілі: «Скажіть своїй дитині - така як ти  - єдина, у цілім світі немає дитини, схожої на тебе ... Домальовуйте дитину і, згодом,  ці якості  в неї  з’? zrs yfhjl;edfkbcmявляться..! Шалва Олександрович розповідав наживо, що  в своїєму  Трактаті  намагався узагальнити   саме  ідеї  гуманізму, які народжувались упродовж  тисячоліть. Я був  учнем на його уроках – йому це вдалося!

         І можна, зробити висовок, що саме під впливом цього потужного Еггрегора, який наповнює гуманітарну ауру   нашої планети духовною єдністю  та енергією  великих Учителів і змінився кут зору,   філософія та життєві цінності Миколі Івановича Пирогова.  І заміна  ним хірургічного скальпеля на скануючий духовний , здатний зцілювати  хворе суспільство, є тому прямим підтвердженням..                                     

     До того ж будучи ще  й обдарованим  філологом і прекрасно  володіючи етимологією  і мовою вищого, інтелектуального  розвитку людини, саме через письмову мову, залишену нам на  пожовтілому від часу папері і сьогодні , як  і та геніальна  плеяда Провідників  Світла, спілкується з кожним, хто  доторкаєтьсяь   до їх безцінної спадщини. Адже письмова мова, на відмуну від  усної, є алгеброю, проти  арифметитки, е вищою математикою. Це мова душі, яка на білому аркуші паперу здатна і через сотні – тисячі років розповісти щось надзвичайно важливе і потрібне всім людям, таке, що  здатне змінити на краще людину і світ, в якому вона живе, що, неодмііно  змусить  кожного задуматись і,  взявши риучку, написати щось своє, але  так міцно пов’язанге з  думками своїх Учителів...

        Енергія думки великих людей  з часом   стає більш потужнішою. Вона невидими  вогнем запалює  все, до чого  долторкається в душах людей, даруючи віру в життя.

     Саме під впливом прочитаного, я ініціював і продовжую це робити , понад 50 просвітницьких телепрограм  з тематики гуманітарного  розвитку димтитни. Вони ось перед Вами,  записані на дисках. А щойно написав  екологічну казку для дорослих та дітей – «На лебединому летовищі». Вона  з минулого, але в теперішньому і продовжуваному часі. В ній йдеться про добро і зло, красу і погань, правду і кривду. Я взяв до неї епіграфом слова із древньоукраїнського міфу про походження світу:

« І сказав Сокіл ім обом: « Ви є Добро і Зло, Краса і погань, Правда і Кривда. І  ви будете вічно  бо ви є  Життя. І ТІ, що  ПРИЙДУТЬ, не знатимуть добра без зла і краси без Погані,тож не знатимуть , що таке життя і навіщо жити в ньому.». Коли писав ,  дивився   через вікно    свого будинку за кількасот метрів на древнє   скіфське  городище, обнесене великим і малим земляними валами  ще за  декілька століть до  нашої ери, а праворуч від мого  письмового столу, через вікно, що відкривало південний краєвид,  де за кілька кілометрів,неподалік свого помешкання  у вічному спокої чекає знову і знову  свого повернення Микола Іванович Пирогов. . Мені подумалось,  що  він не встиг дописати щось дуже і дуже  важливе до  свого  трактату і наказує мені  дописати всого лише дві літери - одне маленьке слово   до  запитання, яке йому в позаминулому  столітті  хтось поставив: «До чого ви готуєте вашого сина?». Слово це -  «і  як?». Коли перечитував написане, і слухав«Ave Maria» Джуліо Каччіні, відчув дивний трепет,  на очі наверталися сльози.  Симфонія щось допоповнювала і приносила. А коли  вона скінчилася звучати з динаміка, диво – дивне - відчув якимось внутрішнімт слухом іншу мелодію -   грав симфонічний оркестр  Paul Mauriat  «Love Stori», в душі.

Валерій Щербань, 

заступник головного лікаря  з питань охорони здоров'я матері та дитини Вінницької ЦРКЛ