Сайт Винницкого городского культурно-просветительского Общества имени Е.И. и Н.К.Рерихов
СОФИЯ - УРУСВАТИ
Главная Каталог статей Вход Карта сайта RSS
Меню сайта

Статистика

Главная » Каталог статей » Статьи - Педагогический отдел » Статьи

КОСМІЧНЕ МИСЛЕННЯ ТА ПСИХОКУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ

Стан сучасного світу поставив перед людством цілий комплекс філософських проблем: проблему суб'єкта та об'єкта пізнання, аспекти філософського поняття часу, простору, розвитку світу, розвитку особистості в інформаційну еру. ХХІ століття виносить на порядок денний такі важливі поняття як єдність світу, розширення меж впливу людської цивілізації, і особливо, розвиток духовності та психокультури особистості в глобалізованому світі.

Проблема формування духовності – одна з із найбільш гострих проблем сьогодення. Адже, духовність надає надзвичайності усім психічним характеристикам людини. Проблеми духовності належать до числа основних психологічних та філософських проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною цивілізацією – це подолання соціальної й національної несправедливості, припинення національної кризи, що потребує корінного перетворення свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження суспільства.

Духовність зв'язана з внутрішнім станом людини. Духовність відображає не тільки ті переживання, які традиційно вважаються релігійними, а й ті, що торкаються сприйняття та пізнання, всю людську активність та всі функції, у яких загальний підсумок – володіння цінностями, більш високими, ніж загальноприйняті – такі, як етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні та альтруїстичні.

Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією. Духовність – це ідеальний початок з якого походить творча сила, яка удосконалює і піднімає людину у світ чистий і цінний. І саме в цьому чистому і цінному світі існує любов, добро, співчуття, творчість, справедливість, свобода.

Духовність – це взагалі весь ціннісний досвід людства, який не поділяється за епохами. Духовність виступає, як цілісність розвитку особистості, як заклик згори зробити те, що не робиться природним чином. Заклик, який потребує індивідуальної розшифровки. Духовність – це спосіб життя. Російський словник Даля визначає духовність як те, що протистоїть плоті [5, с. 226].

Згідно з релігійними поглядами «духовність» – це певний вияв ступеня (розкриття) і розвитку Божого Духу в людині. В. Зенківський вважає, що духовність – це божественна, творча сила, яка пронизує все життя людини (душу і тіло) і визначає її нову якість [3, с. 51].

В.Ничипоров говорить про те, що духовною можна вважати людину такого рівня, яка прагне за допомогою Бога підпорядкувати сферу душевну і тілесну духовним основам своєї життєдіяльності.

Т. де Шарден говорив про те що феномен людини є результатом духовної еволюції Всесвіту: «так чи можемо ми тепер йти шляхом бездуховості і змарнувати усі зусилля всесвіту нанівець?» [6, с. 16].

Отже, в релігійному тлумаченні поняття «духовність» має досить визначений смисл, це – особливий стан віруючої людини – близькості її душі, внутрішнього світу до Бога.

Згідно з християнською антропологією, людина є Образом і Подобою Бога, тому вона здатна пізнавати вічне, безмежне, неминуще, духовне і ототожнювати себе з ним, втілювати у собі [6, с. 88].

Формування духовності особистості пов’язана з тим, що саме від ступеня розвитку духовності людини залежить рівень досконалості та гармонійності людського суспільства. Філософи різних епох завжди надавали увагу духовному саморозвитку особистості.

Філософи-космісти ХХ століття такі як К. Ціолковський, В. Вернадський, О. Чижевський, М. Холодний говорили про те, що тільки духовний розвиток людини може стати рушійною силою еволюції.

Духовність виступає як сутнісна характеристика внутрішнього світу людини, як фактор просвітлення людини, людського суспільства.

Г. Сковорода, М. Гоголь, П. Юркевич, П. Куліш визначають пріоритетну роль духовної складової особистості при формуванні суспільних стосунків.

Г. Сковорода вважав, що соціальний прогрес суспільства безсумнівно залежить від духовного розвитку кожної особистості.

Такі філософи як В. Соловйов, М. Бердяєв, В. Лоський, П. Флоренський, С. Франк, І. Ільїн, О. Мень розглядали духовність у вимірах християнської релігії і досліджували окремі грані, аспекти поняття «духовності» [6, с. 89].

С. Франк у своїй праці «Духовні основи суспільства» показав, що суспільство людей це зокрема явище духовного світу, не тільки матеріального.

М. Бердяєв у своїх працях «Дух і реальність», «Духовна криза інтелігенції», «Філософія свободного духу» пов’язує духовність зі свободою, сенсом, творчою активністю, цілісністю, любов’ю. Він говорив про те, що духовність несе не тільки особистісний, але й суспільний характер [1, с. 158–161].

Отже, М. Бердяєв, С. Франк, М. Тареєв, В. Зеньківський, В. Вернадський, П. Сімонов, А. Алексеєнко визнають духовне життя людини, пов’язують його з духовною сутністю людини, з пробудженням її духовності.

За словами В. Зенківського духовне життя особистості виявляється у її взаєминах з Богом, із зовнішнім світом, з соціумом, з самим собою, з духовним світом. Воно проявляється через життєтворчість, професійну діяльність, вчинки, характер самовизначення, соціальні стосунки [3, с. 59–60].

За концепцією С. Кримського духовність пов’язана з пошуком людиною сенсу і призначення життя, із внутрішнім світом особистості, її свободою [4].

С. Кримський вважає, що якщо аналізувати поняття «духовності» з інтегрованих, синтетичних позицій, поєднавши релігійні, духовно-езотеричні, філософські та наукові позиції то «духовність» можна розуміти як стрижень кожної індивідуальності, центр, який об’єднує у єдине ціле людську істоту [4, с. 123].

Психокультура, в свою чергу – це уміння людини виділяти з явищ навколишнього середовища психологічну реальність, отримувати знання про неї, впливати за допомогою отриманого знання на своє внутрішнє життя і, відповідно, поведінку.

Становлення психокультури окремої людини нерозривно пов’язано з її життям в суспільстві, залежить від спільної діяльності людей по створенню необхідних для життя матеріальних благ, суспільних відносин, що виникають в процесі життєдіяльності. Суспільна свідомість це один із важливіших компонентів духовного життя суспільства, її ідеальна основа, вся сукупність ідей, поглядів, теорій, бажань, настроїв соціальних спільностей людей на певному етапі історичного розвитку, що відображає їх суспільне буття. Оскільки процес життя багатогранний, то і суспільна свідомість змінюється, розвивається. Вона нерозривно пов'язана з свідомістю окремого індивіда, або індивідуальною свідомістю.

У багатьох випадках індивід орієнтується на певні еталони поведінки, що сформувалися під впливом суми попередніх соціальних контактів, характерних для певної групи людей, певного соціуму. Чим більше площа перетину еталонів кожного члена групи з еталонами інших індивідів, тим більша ймовірність появи у кожного члена групи в єдиному акті спілкування однакового сприйняття і мислення. Кожний член суспільства, групи формує своє уявлення про світ, “картину світу”, яка поступово наповнюється значенням в процесі спілкування. Усвідомлення тієї або іншої мети, ідеї, питання окремим членом колективу поглиблюється саме тому, що людина бачить в синхронних переживаннях оточуючих її людей подібне своєму переживання. Виказана і схвалена іншими людьми ідея перетворюється на переконання і орієнтує на активну дію. Якщо ідея приймається великими групами, вона стає “суспільною ідеєю”, включається в суспільну свідомість, опановує маси. Найцінніші моменти духовної діяльності суспільства входять до фонду культури, “своєрідну пам'ять” суспільства.

Суспільні цінності утворюють систему ціннісних орієнтацій особистості, тобто сукупність найважливіших якостей внутрішньої структури особистості, що є для неї особливо значимими. Ці ціннісні орієнтації і утворюють певну основу свідомості і поведінки людини та безпосередньо впливають на її розвиток. Конкретна система цінностей є регулятором розвитку особистості. Вони слугують критерієм норм і правил поведінки людини, у міру засвоєння яких відбувається її соціалізація. Соціалізація особистості включає засвоєння соціального досвіду і соціальну активність людини. У цьому сенсі вона збігається з розвитком особистості. Ідеали, норми, засоби і цілі, що виступають як цінності особистості утворюють систему її ціннісних орієнтацій, стрижень її свідомості і є імпульсом її дій і вчинків.

Від сформованої психокультури особистості залежить глибина усвідомлення людиною себе та процесів, що відбуваються у світі. Тільки така особистість здатна змінити світ на краще і вирішити ті проблеми, які існують зараз. Психокультура нерозривно пов’язана з духовністю. Можна сказати, що вона є частиною духовності, що допомагає та формує особистість і дозволяє людині духовно рости.

Висновки. Отже, психокультура виступає певним ядром духовності, вона впливає на розвиток самої особистості. «Духовність» – це стрижень кожної індивідуальності, центр, який об’єднує у єдине ціле людську істоту; це сутнісна риса людина, яка спрямовує її до пошуків найвищого смислу свого існування, допомагає співвіднести своє життя з абсолютними цінностями, і тим самим, актуалізувати духовні сутнісні сили особистості; це здатність усвідомлювати людиною свого місця у житті, розуміти необхідність постійного самовдосконалення, саморозвитку, потреби жити у гармонії із самим собою і навколишнім світом.

Отже, можна сказати, що формування космічного мислення нерозривно пов’язане з розвитком психокультури особистості, а відтак і її духовності.

Я. І. ПОНОМАРЕНКО

Національний авіаційний університет, м. Київ, Україна

 

Література

1. Бердяев Н. А. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого / Н. А. Бердяев // Мир философии. – М., 1991. – Ч. 2. – С. 158–161.

2. Бердяєв Н. А. О назначении человека / Н. А. Бердяев // Мир философии. – Ч. 2. – М., 1991. – С. 256–262.

3. Зеньковский В. В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии / В. В. Зеньковский. – М. : Изд-во Свято-Владимирского Братства, 1993. – 225 с.

4. Кримський С. Ранкові роздуми : зб. ст. / С. Кримський ; худож. оформ. О. Білецького. – К. : Майстерня Білецьких, 2009. – 120 с.

5. Словарь русского языка : в 4 т. – М. : Русский язык, 1985–1988. – Т. 1. – 1985. – 696 с.

6. Тюріна Т. Г. Феномен духовності особистості / Т. Г. Тюріна. – Львів : СПОЛОМ, 2005 – 230 с.

 

Матеріали міжнародної науково-громадської конференції «Космічне мислення в сучасному світі».

(м. Київ, 6–7 грудня 2013 року)

Категория: Статьи | Добавил: Nina (09.07.2016)
Просмотров: 587 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Категории каталога
Статьи [40]


Copyright MyCorp © 2019
Сайт управляется системой uCoz